LITMIR.BIZ

Скачать книгу

закрадалися сумніви щодо цього.

      Цікавіше, ніж зазвичай, він спостерігав, як Едді будить Сюзанну, впевнений, проте не на всі сто, що розплющить очі саме Сюзанна, а не інша. Але то була вона. Сіла, потягнулася, прочесала пальцями свої тугі кучері.

      – Що таке, котику? Я могла ще годинку поспати.

      – Сьюз, нам треба поговорити, – сказав Едді.

      – Все, що захочеш, але не зразу. Ого, нічого собі, та в мене все тіло болить!

      – Це від спання на твердій землі, – сказав Едді.

      «Не кажучи вже про полювання голою на болоті», – додумав Роланд.

      – Злий мені водички, сонце. – Сюзанна простягнула долоні, складені ковшиком, і Едді наповнив їх водою з бурдюка. Вона хлюпнула собі в обличчя, скрикнула і сказала: – А водичка не літня.

      – Літня! – повторив Юк.

      – Ні, я ще молода, – засміялася жінка до пухнастика, – але ще кілька таких місяців, як ці попередні, і я посивію. Роланде, ви в Серединному світі знаєте, що таке кава?

      Роланд кивнув.

      – З плантацій у Зовнішній дузі. На півдні.

      – Якщо раптом будемо проходити повз неї, назбираємо трішки? Пообіцяй.

      – Обіцяю, – запевнив Роланд.

      Але Сюзанна вже пильно дивилася на Едді.

      – Що таке? Ви, хлопці, якось змарніли.

      – Знову сни замучили, – сказав Едді.

      – Мене теж, – додав Джейк.

      – Це не сни, – мовив стрілець. – Сюзанно, а тобі як спалося?

      Вона безтурботно глянула на нього. В її відповіді він не відчув ані тіні сумніву.

      – Мов убита, як я завжди сплю. Єдине, що є доброго в цих поневіряннях, – те, що ти можеш забути про клятий «нембутал»9.

      – Роланде, то що таке тодеш? – поцікавився Едді.

      – Тодеш, – почав стрілець і пояснив їм так добре, як умів. З Ваннеєвих уроків він пам’ятав, що люди-манні тривалий час постували, щоб досягти належного стану розуму, мандрували в пошуках саме того місця, що дозволяло зануритися в тодеш. Це вони визначали за допомогою магніту й великих свинцевих тягарців.

      – Щось мені підказує, що в Нідл-парку10 ці чуваки були б як удома, – сказав Едді.

      – Будь-де у Ґрінвіч-Вілідж11, – додала Сюзанна.

      – «Звучить по-гавайському, чи не так?» – процитував Джейк замогильним голосом, і всі розсміялися. Навіть Роланд, і той злегка всміхнувся.

      – Тодеш – це ще один спосіб мандрувати, – сказав Едді, коли всі насміялися досхочу. – Як двері. І скляна куля. Правильно я кажу?

      Роланд хотів було відповісти ствердно, та потім завагався.

      – Я думаю, це можуть бути різновиди одного й того самого, – сказав він. – А ще Ванней розповідав, що кристали… частини чаклунської веселки… можуть полегшити занурення в тодеш, а часом навіть роблять його елементарним.

      – А ми справді блимали, як… як лампочки? Як те, що ти називаєш ліхтарями-іскорками?

      – Так… ви з’являлися й зникали. Коли вас не було, замість вас лишалося тьмяне світіння, неначе щось тримало для вас місце в цьому світі.

      – Дякувати

Скачать книгу