LITMIR.BIZ

Скачать книгу

фокусуватися на добрих потоках. І в цей момент помітила, як потік подяки, що проходить крізь мене, посилився.

      – Як ти це робиш? Як тобі вдалося це зробити? – запитала я небо.

      Я ніколи не вірила в Бога, я любила біологію і вірила в еволюцію, але бачення в храмі наповнили мене упевненістю в те, що від наших очей заховано щось вище, тонке, прекрасне і жахливе. Дещо більше. Магія. Напевно, це можна було якось пояснити наукою, напевно, навіть Бога можна якось пояснити наукою, але я точно зрозуміла, що він є. Складно сказати, чи було першим яйце чи курка, так і тепер мені було складно сказати, запрограмував Бог еволюцію або народився внаслідок еволюції. Але якщо ці благосні потоки, які пронизують все живе, не були енергією Бога, то чим вони могли бути?

      Лягай у потік, і він принесе тебе до твоєї мети. Говорила мама. А що, якщо я обійду потоки переймання, які затоплюють мене в собі, ляжу в потік впевненості і удачі, і допливу додому? Я йшла назад до берега і намагалася дивитися на ліс через фільтр щедрості та удачі, я швидко знайшла дерева з більш солодкими і смачними фруктами, а моя стежка була на диво не такою тернистою і непрохідною, як до цього. Виходить, щоб тобі щастило в житті, потрібно просто вибрати потік удачі, а не сидіти і чекати слушної нагоди? Виходить, що життя – це просто твій вибір, куди інвестувати енергію своєї уваги і направляти рух своєї душі? А зовсім не хаотичні події, які трапляються?

      На березі я склала у сховку зібрані плоди й вирішила підійти до моря ближче. Можливо, потік удачі допоможе роздивитися в морі корабель? Та на березі я раптом відчула, як чорний потік входив у мене, посилився і витіснив світло. Он воно що – це, мабуть, через образу на море…

      – Гаразд, я простила тебе, море, – швидко пробурмотіла я, розвернулась і пішла до пальм. Але слова не працювали з потоками. Схоже, потоки реагували тільки на мову серця. А серце все ще було переповнене образою і страхом при погляді на хвилі.

      Сидячи під пальмою, я продовжила розмовляти з морем:

      – Ну як ти пропонуєш пробачити тобі, море? Як? Ти вбило їх. Ти обмануло нас! Ти прикинулося мирним, тихим, ти заманило їх своїми рибами, а потім поглинуло їх! А мене виплюнуло сюди вмирати! – я і кричала, і на очі наступали сльози, дивлячись на море. Ні, я не могла його пробачити, не могла. Я скрутилась під пальмою і вирішила відпочити. Птахи співали. А море раптово заговорило зі мною. Як мама. Хвилями. Його тихі хвилі говорили ніжністю і спокоєм. Нібито вибачалися, нібито просили прийняти його природу, прийняти недоліки, без яких і переваг би не було. У відповідь я плакала. Так і покидала мене зі сльозами моя образа і біль. Так і залишилася в моїй душі порожнеча замість злості. Хвилі пестили пісок, одна за одною, заспокоювали своєю послідовністю, заколисували мене. А через кілька годин я вже змогла підійти до води, я торкнулася її стопами і прошепотіла:

      – Пробач мені, море, за те, що злилася на тебе. Я б теж хотіла тобі пробачити за те, що ти забрало їх, але мені здається, я не можу. Мені не вистачає їх. Пробач мені

Скачать книгу