Візит до Імператора - Марина и Сергей Дяченко Світи Марини та Сергія Дяченків

Скачать книгу

ніж пелюстки розкриються…

      Я не вмів взяти себе в руки, і це було найсумніше. Я подумував навіть – Господи! – скасувати поїздку, за успіхом або неуспіхом якої стояли не просто великі гроші – але моє добре ім’я як фахівця…

      На щастя, я добре усвідомив, що відразу ж за скасуванням «оглядин» має слідувати негайна госпіталізація… у психіатричну лікарню.

      Отож рано-вранці караван із двох машин перетнув межу міста і, раз у раз провокуючи аварійні ситуації, рушив до місця призначення.

      Мій клієнт, як і минулого разу, поводився на дорозі як буцлива корова. Водій БМВ, професіонал, слідував за нами, як іграшкова машинка на мотузочці – не наближаючись, але й не відстаючи ані на крок.

      Минули шлагбаум кооперативу. У будці з розбитим склом на цей раз виявився сторож, і я вирішив, що це добрий знак; навіть вибоїста дорога від шлагбаума до воріт маєтку на цей раз здалася коротшою.

      Виявилося, що в гараж одночасно можна загнати і «опель», і БМВ. Щоправда, купувальниця цього навіть не помітила – настільки вразив її маленький цегляний замок.

      – Іринко, ти подивися! Ти глянь!

      Іринці було років вісім. Красива дівчинка з печаткою крайньої розбещеності на кругленькому личку блукала навколо фонтану, скептично відкопиливши губки.

      За галявиною перед будинком носився маленький пес невідомої мені породи, дуже кошлатий і гавкотливий. Схоже, купувальниця привезла на оглядини всіх зацікавлених у купівлі осіб.

      Мій клієнт гримів ключами, відмикаючи двері, а я стояв біля воріт, намагаючись опанувати гидку слабкість в колінах. Зараз мені слід було по-хазяйськи показувати купувальниці будинок, займати її милою балаканиною, тактовно звертати увагу на товщину стін, на устрій парового котла, на зручність ватерклозета… Але я стояв, мучився власною нікчемністю – і все одно не міг себе змусити ввійти в цей будинок.

      Голос купувальниці віддалився. Вона була вже всередині, вона про щось розпитувала клієнта, а клієнт, на щастя, відповідав дуже привітно. Хто б міг подумати, що він узагалі вміє чемно говорити…

      – Ма! – гукнула Іринка і теж збігла сходами ґанку, а за нею, оглушливо гавкаючи, поспішила волохата істота невідомої породи. Я залишився сам-один – якщо не брати до уваги водія БМВ, який курив на лавці.

      За час, що я шукав покупців, майже все листя облетіло з гілок на землю. Голі дерева шкребли і шурхотіли, флюгери поскрипували, ці звуки були нібито тріщинки на поверхні абсолютної тиші, – осінньої, цвинтарної…

      Я кинув курити два роки тому, але підійшов до водія і попросив цигарку. Він пригостив мене – без тіні привітності, але й без неприязні. Він усе так робив – професійно. Легко.

      – Нічого собі будиночок… – сказав я водієві просто тому, що треба було хоч щось сказати. – Так?

      Він знизав плечима. Цей жест міг означати як згоду, так і заперечення.

      Дивна річ – хороша сигарета, перша за два роки, підбадьорила мене. Я нарешті зміг подивитися на себе збоку – людина, яку два незначних збіги змогли повернути

Скачать книгу