Візит до Імператора - Марина и Сергей Дяченко Світи Марини та Сергія Дяченків

Скачать книгу

вчепився у вузькі перила, ще не розуміючи, звідки страх, але кров уже хлинула від обличчя, щоки оніміли, а долоні прилипли до заліза. На зворотному боці картонки була намальована стара жінка. Дуже стара. І дуже знайома. Та, що продала мені колись квіткову цибулину.

* * *

      Напевно, мій вигук був дуже виразний. Принаймні, клієнт на мить вийшов зі своєї похмурої сплячки і поглянув на мене занепокоєно:

      – Що?

      – Дозвольте глянути, – сказав я сухими губами і дуже обережно, намагаючись не оступитися, спустився зі сходів.

      Клієнт виглядав здивованим:

      – Що?

      Картонку він поставив під стіною – помідорами назовні.

      Не звертаючи уваги на його подив, я підняв картину і повернув зворотним боком. Там, на вивороті, не було ніякого портрета – тільки тіснилися, переплітаючись листям, дуже дрібні сині, коричневі і темно-жовті квіти. Абстрактний малюнок, як ото на шпалерах.

      – Вибачте, – сказав я, опускаючи картонку. – Мені здалося…

      Клієнт навіть плечима не знизав.

      Ясно було, що переплетення квіточок зіграло зі мною злий жарт, адже стара випливла з пам’яті зовсім випадково – однак чарівність будинку з флюгерами для мене згасла. Я блукав кімнатами, робив позначки в записнику, виходив на балкони, оглядав горище і підвал – усе це механічно, ніби долаючи зубний біль. Все зрозумілішим ставало, що будинок, попри все, перебуває у чудовому стані. Але тим сильніше хотілося забратися звідси. Неначе починалася застуда, голова боліла все сильніше, хотілося чаю, а краще – горілки…

      На щастя, коли ми закінчили – я зробив навіть кілька знімків з різних ракурсів, щоб показувати фотографії потенційним покупцям, – клієнт запропонував мені коньяку.

      Я з радістю погодився, випив більше, ніж слід було, і на зворотному шляху дрімав у машині.

* * *

      Я працював з будинком художника, як ювелір з алмазом. Густо засіяв пропозиції – починаючи від звичайних газет і закінчуючи елітарними, доступними далеко не всім глянцевими джерелами інформації.

      Невдовзі дехто вже «клюнув»; і через деякий час мені була призначена зустріч з першим покупцем. Розмова надихнула мене; розіклавши на столі фотографії, я докладно відповідав на тисячу хитромудрих питань; в основному вони стосувалися не будівлі навіть, а колишніх хазяїв, їх родоводу і заповітів, останніх новин в області оподаткування та інших тонких матерій.

      – Цікаво… – сказав покупець, раптом обірвавши власну думку. Він з усмішкою розглядав одну з фотографій; а я не зрозумів, що саме так його розвеселило, дочекавшись, коли фотографія лягла на стіл, і я й собі взяв її в руки.

      На фотографії був будинок. Західне сонце дуже вигідно підкреслювало різьблені балкончики і підфарбовані стильні флюгери.

      – На тінь подивіться, – сказав покупець. – Це прямо на конкурс можна надсилати…

      Я знову подивився на фотографію.

      Будинок відкидав тінь. Обриси її були хижим старечим профілем…

* * *

      Чи подумав я про те, щоб всерйоз поступитися цією нагодою на користь іншого?

      Хтозна.

      Прощання

Скачать книгу