Три товариші. Чорний обеліск - Эрих Мария Ремарк

Скачать книгу

розваг із каруселлю, гойдалками тощо.

      Для пані Залевської цвинтар був надійним джерелом прибутку. Посилаючись на чисте повітря і гарний краєвид, вона брала більшу плату. А коли мешканці висловлювали якісь претензії, завжди казала:

      – Але ж, панове, ви тільки подумайте, яка чудова місцевість!

      Одягався я дуже повільно. Хотів відчути, що сьогодні неділя. Потім умився, походив по кімнаті, почитав газету, зварив каву, постояв коло вікна й подивився, як поливали вулицю, послухав, як у високих деревах на цвинтарі щебетали пташки – вони, мов маленькі срібні сопілочки Господа Бога, підспівували тихому, приємному гудінню катеринок у містечку розваг, – довго перебирав свої кілька сорочок та шкарпеток, ніби їх було хтозна-скільки, потім, насвистуючи, спорожнив кишені. Там були дрібні монети, ніж, ключ, сигарети й раптом – учорашня записка з ім’ям та номером телефону дівчини. Патриція Гольман. Яке незвичайне ім’я: Патриція. Я поклав записку на стіл. Невже це справді було тільки вчора? А наче відійшло в далеке минуле, майже забуте в перлисто-сірому чаду алкоголю. Коли п’єш, то надто швидко сходишся з людьми, але між вечором і ранком така відстань, наче минули цілі роки.

      Я ткнув записку під купу книжок. Подзвонити? Може, варто, а може, й ні. Удень таке завше постає в іншому світлі, ніж увечері. Зрештою я тепер маю спокій і цілком задоволений цим. Останні роки було забагато всякого хвилювання. З мене досить. Тільки нічого не бери до серця, як каже Кестер. Бо візьмеш – і вхопишся, захочеш утримати. А втримати не можна нічого…

      Тієї миті в сусідній кімнаті, як завжди в неділю, почалася вранішня сварка. Я саме шукав капелюха, якого, мабуть, десь учора забув, і хвилину прислухався до неї. То знову воювало подружжя Гассе, що вже п’ять років мешкало тут у маленькій кімнаті. Вони обоє були непогані люди. Якби вони мали трикімнатну квартиру та кухню, де б володарювала жінка, та ще дитину, то, мабуть, усе було б гаразд. Але на квартиру треба було грошей, а хто може дозволити собі завести дитину в такі непевні часи! Тому вони ниділи в тісній кімнатці, жінка стала істеричкою, а чоловік увесь час боявся, що втратить свою дрібну посаду. Тоді йому буде кінець. Він мав сорок п’ять років. Якби він лишився без роботи, його б уже ніхто не взяв. То була б непоправна біда. Раніше люди сходили на пси поступово, і завше була ще якась можливість видряпатись, а тепер за кожним звільненим зяяла прірва довічного безробіття.

      Я хотів потихеньку втекти, але в двері вже постукали, до кімнати, спотикаючись, увійшов Гассе й повалився на стілець.

      – Не можу більше терпіти…

      Він, власне, був лагідною людиною. Скромний, сумлінний службовець із трохи обвислими плечима й маленькими вусиками. Але саме таким тепер було найтяжче. Їм, мабуть, завше найтяжче. Скромність і сумлінність винагороджується лише в романах. А в житті їх використовують і відкидають геть.

      Гассе підняв руки.

      – Ви тільки подумайте: в нашій конторі знову двох звільнили. Тепер на черзі я, от побачите, що

Скачать книгу