LITMIR.BIZ

Скачать книгу

докинула Барбі.

      – Хай скасовує відпустку!

      Після останніх слів Корсо попрощався й повернувся до себе в кабінет. Підбивати підсумки треба без метушні: протягом кількох годин він двічі вдало натрапляв на новий слід. Навіть не сподівався на такий успіх першого дня.

      – Стефане!

      Він обернувся: Барбі рушила за ним коридором з текою в руці. Знову в його голові майнула думка, що вигляд у неї геть недоладний. Вона скидається (і то в найкращі дні) на пошарпану Мері Попінс – більшої привабливості їй могли б надати вінтажний одяг або торбинки з гобеленової тканини.

      – Я знайшла посилання на поранення, що їх отримала Ніна.

      – У тебе є час на іншу роботу? – здивувався він.

      – Я вмію працювати над двома завданнями одночасно.

      А точніше трьома, адже саме вона відкопала Веранна, аса в царині мотузок, і доп’яла Ахтара, пильно переривши всі рахунки Ніни… Надзвичайна обдарованість Барбі дещо дратувала, завжди здавалося, що вона на крок випереджає групу разом з ним.

      Жінка розгорнула теку, де містилися кольорові ксерокопії.

      – Це картини Франсіско Ґойї.

      – Ходімо до мене в кабінет.

      Корсо зачинив за собою двері, а Барбі розклала зображення поверх його паперів.

      – Чув про такого художника? – спитала вона.

      – За дурника мене маєш, чи що?

      Корсо впізнавав відомі полотна: портрети різних постатей Мадридського двору, славетний «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року», репродукції «Pinturas negras»[36]: «Два старці», «Шабаш відьом», «Пес»… Спотворені мармизи лякали нав’язливою правдоподібністю.

      Барбі вихопила з купи кілька знімків і розклала на видноті.

      – Поглянь – нічого тобі не нагадують?

      Жахливі портрети у відтінках від червоного до сепії – пики, що дико волали або ж уїдливо посміхалися (важко зрозуміти), роти, що розтягувалися від вуха до вуха, – саме такий вигляд мало поранене обличчя Ніни.

      – Це з «Чорних картин»? – спитав він і взяв одну зі світлин: чоловік зі змарнілим лицем мав скуті ланцюгом зап’ястки.

      – Ні. Вони називаються «Pinturas rojas»[37]. Маленькі полотна віднайшли кілька років тому – їх приписують Ґойї. Каторжанин, чаклун, умирущий. Очевидно, Ґойя поринув у свої найпохмуріші спогади.

      – Де вони зараз?

      – У музеї одного з мадридських фондів. Якийсь меценат придбав за шалені гроші. В мене є адреса. Впевнена, що злочинець годинами там простоював… Може, він навіть іспанець…

      Корсо ніяк не міг прийти до тями: вони втретє натрапляють на новий цікавий слід. Ба більше, він і «милого друга» тепер тримає на прицілі. Вимальовувалась певна єдність усіх деталей.

      – Пошпортаємося в цьому завтра, – підсумував. – Маємо розібратися, що саме відзеркалюють обличчя. Яку символіку й глибинний смисл він у них вклав…

      – А фонд?

      – Переговори з французьким офіцером зв’язку в Мадриді.

      – Не хочеш, аби ми туди поїхали самі?

      – Ні. Головна робота – тут.

      Барбі

Скачать книгу