LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на Вест-Сайд. Якийсь час Макс Праґер з відділу досліджень і Коллінз із відділу техніки безпеки мали дуже багато спільних тем для розмов – різні технічні штуки – і Барні їх із задоволенням слухав. Проте Коллінз пішов на пенсію три місяці тому, і тепер вони з Праґером удвох підвозили один одного.

      Праґер – людина старого гарту. Утікач від нацистів, у Бруклін його привезли десятирічним. У його бруклінському акценті досі вчувалася німецька. Близько п’ятнадцяти років тому, у віці сорока років, він перейшов з Нью-йоркської військово-морської корабельні в Центр досліджень і розвитку «Нешнал моторз». Лише раз за три роки, скільки Барні його знав, він бачив Праґера в дійсно поганому настрої, коли двох молодших працівників підвищили, а його – ні. Те обурення закінчилося наступного ж дня, коли Праґер пожартував з Коллінзом, що тепер йому доведеться підчищати за новачками, у яких іще молоко після ступеня доктора наук на губах не обсохло, чоловіків, які не знають і половини того, що він уже забув про технологію мічених атомів.

      – Слухай, я тут у бюлетені читав, що ваші з відділу моделювання скоро ще одну виставку матимуть. Може, ще один приз виграєш цього року.

      Барні щось буркнув.

      – Пам’ятаю, що твоя статуя торік узяла перше місце. Що там було? «Заплаканий хлопчик»? Ніколи не бачив скульптуру, яка б мені так сильно сподобалася. Ти реально талантище. Знаєш, що я тоді подумав? Що Барні одного дня стане відомим скульптором.

      – Я її ще в коледжі виліпив, давним-давно, – відрізав Барні.

      – Ну так, але цього року ти ж підготуєш щось новеньке, правда? Будеш знову мати перше місце, кажу тобі. Як називається?

      – Я не братиму участі у виставці цього року.

      Праґер зморщив губи й підняв брови.

      – Я майже не працюю для себе, відколи почав працювати тут, – пояснив Барні. – Починав з десяток різних композицій, але нічого мені особливо не сподобалося.

      – Мабуть, важко цілий день моделювати з глини, а тоді йти додому й працювати з тим самим вечорами та вихідними. Я б на твоєму місці замахався робити одне й те ж днями й ночами. Ну, розумієш, як тут креативити?

      Старий незле все розуміє. Складно уявити, що технолог мічених атомів може так проникливо розуміти життя митця.

      – А взагалі, – продовжив Праґер, – якщо не образишся на такі мої слова, ти останні кілька місяців виглядаєш як людина, яку добряче гризе якась проблема. Не хочу лізти куди не просять, але, може, у тебе те, що називають кризою митця, коли творчий талант переборює саму людину? Якось знав одного – молодого хлопа, от як ти, – переписувача в «Детройт таймз», у якого теж таке було – цілими днями він працює зі словами, а тоді ввечері йде додому до сім’ї й намагається писати роман у вільний час. Каже мені, що починав багато романів, але нічого не може закінчити, бо після цілого дня роботи над газетою він такий змучений від слів, що енергії більше не залишається.

      Барні зиркнув на нього, а тоді знову перевів погляд на шосе, з якого скоро доведеться з’їхати в бік Центру.

      – У

Скачать книгу