ТОП просматриваемых книг сайта:
Меч Сагайдачного. Виктор Вальд
Читать онлайн.Название Меч Сагайдачного
Год выпуска 2019
isbn 978-617-12-6674-2, 978-617-12-5429-9, 978-617-12-6673-5, 978-617-12-6672-8
Автор произведения Виктор Вальд
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Та перевів погляд – і тут-таки насупив сиві брови.
Владика Єзекіїль простежив за поглядом митрополита і сам тяжко зітхнув. До них, а точніше до могили великого і славного чоловіка, заледве притримуючи парчу дорогої сукні, в соболиному кожушку нарозхрист, майже бігла дружина покійного гетьмана Анастасія Конашевич.
Із роду православних волинських шляхтичів Повченських, Анастасія стала під вінець із майбутнім гетьманом у неповні шістнадцять років. Незабаром народила сина – і переконалася в тому, що ні тепло сімейного вогнища, ні ніжність, ні любов не здатні утримати в обіймах того, кого небеса благословили на ратний подвиг. І оскільки глава сім’ї весь час десь бився, турботи про сина і велике господарство лягли на плечі Анастасії. Незабаром з’ясувалося, що це дуже міцні плечі, здатні не лише давати раду господарським справам, а й нерідко очолювати загін озброєних слуг. Бойова і гонорова пані Конашевич, прикриваючись славою чоловіка і всезагальною повагою до нього, навіть не з’являлася на численні суди і рвала на шматки представлені їй скарги скривджених. Її по-справжньому боялися і при зустрічі опускали очі. Всі чоловіки. Крім Івана Пйончінського. Цей пан в останні роки став таким невід’ємним від пані гетьманші, як і заплічні крила від залізних польських гусарів.
Саме він зараз і викликав прихований гнів митрополита, вже сповіщеного про переїзд пана Пйончінського в будинок Конашевичів на Подолі. Саме йому був украй не радий і єпископ, який знав про те, що цей шляхтич часто відвідує Замкову гору, де осів польський комісар і таємний посланник Якуб Собеський.
Крім утішальника вдови Івана Пйончінського, за гетьманшею слідували нотаріус і його помічник з чорнильним приладдям на шиї та зі шкіряною скринькою в руці.
– Ох ці справи опікунські, – тихо застогнав владика Іов і простягнув руку для цілування.
Анастасія ковзнула губами вздовж простягнутої долоні й тут-таки високими грудьми впала на вогку землю могильного пагорба. Її спробували підняти пан Пйончінський і нотаріус, але вдова так зиркнула, що вони одразу ж і відійшли.
Перехрестившись, митрополит співчутливо похитав головою.
– На все воля Божа. І в радості, і в печалі ми славимо Його. А більш ті, хто в скорботі молиться. Залишимо, владико Єзекіїлю, рабу Божу Анастасію для довгої скорботи і молитви про її чоловіка, раба божого Петра.
Єпископ радо кивнув, але не встигли владики ступити й кроку, як дорогу їм перегородила розчервоніла вдова.
– Закликаю до Господа Всемогутнього і до тебе як до отця свого духовного, владико Іове! До тебе, хто з волі покійного гетьмана виконує обов’язки опікуна його сім’ї! Не дай загинути в злиднях!
Митрополит спробував обійти огрядну вдовицю, але це було не так і легко, враховуючи її розпростерті руки.
– Дитино