ТОП просматриваемых книг сайта:
Місячна долина. Джек Лондон
Читать онлайн.Название Місячна долина
Год выпуска 1913
isbn 978-966-03-8769-0
Автор произведения Джек Лондон
Жанр Зарубежная классика
Серия Зарубіжні авторські зібрання
Издательство OMIKO
Великий бульдог, що крався нишком через вулицю, не звертаючи жодної уваги на запряг, прослизнув надто близько від Принца, і той вищирив зуби, спустив голову й натягнув віжки, щоб схопити пса.
– Наш Принц з натури теж перебієць. Він намагається зцапати пса зовсім не тому, що якийсь дармобит його на собаку нацькував. Він робить так з власної охоти. І це правильно. Бо це природно. Але на рингу, перед тими йолопами!.. Ні, хай бог милує, Сексон…
Сексон скоса поглядала на Біллі: як вільно керував він кіньми, що неслися ранковими недільними вулицями, як дужою рукою зненацька він осадив їх і збочив, обминаючи двох хлопчиків, що вовтузилися посеред вулиці з візочком… Вона дивилася на Біллі й раптом відчула в ньому незміряну глибінь і міць, таємничу силу темпераменту, зірниці приборканих на дні душі бур, темну похмурість, – як зорі, холодну й далеку, – запеклу дикість вовка і шляхетну дикість расового коня, праведний гнів янгола і невичерпний пал вічної юності. Вона сиділа біля юнака перелякана й приголомшена, – спрагла жінка, що тяглася до нього через усі оті прірви, що прагнула його обіймами й серцем, – і шепотіла до себе, відгукуючись на це почуття всіма струнами своєї душі: «Любий, любий…»
– Бігме, Сексон, – провадив він далі, підхоплюючи обірвану нитку розмови, – часами я так ненавидів їх усіх, що мені хотілося перескочити через канат і врізатися в юрбу з кулаками, аби втямили, що то є справжній бокс! Хоч би взяти той вечір, коли я бився з Біллі Мерфі. Біллі Мерфі! Якби ви тільки знали його. Мій друг. Найкращий, найвеселіший з усіх боксерів! Ех! Ми ходили з ним разом до Дюрантської школи. Ми разом росли. Його двобій був мій двобій. Моє лихо було його лихо. Ми обоє захоплювалися боксом. Нас випускали одного проти одного, і не раз. Двічі ми закінчили внічию. А тоді – раз переміг він; другий раз я. І ось ми зійшлися з ним уп’яте, – уп’яте мали змагатися двоє людей, що люблять один одного. Він на три роки старший за мене. В нього жінка й двоє чи троє дітей, я їх теж знаю. І він мені друг. Розумієте?
Я важчий за нього на десять фунтів, але для боксерів важкої ваги це не вада. Він не відчуває часу й відстані так, як я, і я краще веду напад. Але він, зате, кмітливіший і моторніший. Я зроду не був такий моторний. Ми обоє не дамо себе скривдити. Обидві руки в нас розвинені, і ми добре орудуємо обома кулаками, – в обох нас міцний удар. Я знаю його вдари, а він мої – і ми один одного поважаємо. Шанси в нас однакові. Два змагання внічию, і по одній перемозі. Слово честі, я об тім і не думав, хто ж то переможе, – ми рівні. Отож, починається бій… Вам не прикро це слухати?
– Ні, ні! – скрикнула вона. – Мені страшенно цікаво, – ви такий надзвичайний.
Він прийняв похвалу як належне, не зморгнувши своїми ясними спокійними очима.
– Ми