LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ви відразу ж приїдете, як тільки зможете, так? – запитав Френк Тореса. – Слухайте, Рігане, візьміть на себе справу й позбудьтеся її якнайшвидше. Домовилися?

      – Неодмінно, мій любий, – відповів той. – А якщо йому будуть потрібні гроші? Дати?

      – Неодмінно! – і Френк міцно потиснув обом руки. – Це позбавить мене зайвого клопоту. Ну, а тепер я втікаю: треба зібратися, скасувати всі призначені побачення й встигнути на потяг. На все добре, Рігане. До швидкої зустрічі, сеньйоре Торесе, десь біля Бокас-дель-Торо або у якійсь печері на Бику чи Тельці. Так, по-вашому, скарб на Тельці? Ну, загалом, до зустрічі. Adios!

      Сеньйор Альварес Торес затримався ще на короткий час у Рігана, щоб отримати найдокладніші вказівки про ту роль, яку йому належало грати: йому потрібно було затримати Френка якнайдовше й чинити йому всілякі перепони у справах.

      – Одним словом, – закінчив Ріган, – я не шкодуватиму, коли в інтересах свого здоров’я він залишиться там надовго, і плакати не буду, якщо не повернеться взагалі.

      Розділ II

      Гроші, як і молодість, ніколи не знають перешкод. І Френк Морган, законний і природний власник і молодості, і грошей, одного чудового ранку, через три тижні після того, як він розпрощався з Ріганом, опинився на борту найнятої ним шхуни «Анжеліка», яка потрапила неподалік від берега в штиль. Вода була, ніби скло, шхуну ледь гойдало, і Френк Морган, нудячись від надлишку енергії, що так само, як і молодість, не знає перешкод, попросив метиса-капітана, сина ямайського негра й індіанки, спустити за борт маленький ялик.

      – Схоже, тут можна підстрелити папугу або мавпу, або щось інше, – зауважив Френк, розглядаючи в могутній цейсівський бінокль поросле непрохідним чагарником узбережжя, що лежало за півмилі від них.

      – Найвидше, сер, ви натрапите на лабару. Укус цієї гадюки – смертельний, – посміхнувся капітан і власник «Анжеліки», що успадкував від свого батька-ямайця хист до мов.

      Проте Френка вже було не спинити: саме у цю мить він побачив у бінокль білу гасієнду трохи віддалік, а потім постать жінки в білому на березі; він навіть спостеріг, що жінка теж розглядає в бінокль його самого та шхуну.

      – Спустіть ялик, капітане, – наказав він. – Хто там живе? Білі?

      – Сімейство Енріко Солано, сер, – відповів той. – Це родовиті іспанські аристократи. Їм належить уся ця місцевість – від моря до Кордильєр, а також половина лагуни Чірікві. Землі в них багато, а от грошей – мало. Гордії страшенні, ну й запальні, як порох.

      Коли Френк у ялику плив до берега, зірке око капітана побачило, що він не взяв із собою ні рушниці, ні дробовика для передбачуваного полювання на папуг або мавп. А ще око капітана розгледіло постать жінки в білому, що виділялася на темному тлі джунглів.

      Френк веслував прямо до берега з білого коралового піску, не наважуючись подивитися, чи там ще ця жінка, чи вже її немає. У його думках не було нічого лихого, тільки цілком природне для молодої людини бажання познайомитися з молодою сільською дівчиною, можливо,

Скачать книгу