ТОП просматриваемых книг сайта:
Американська трагедія. Книга 2. Теодор Драйзер
Читать онлайн.Название Американська трагедія. Книга 2
Год выпуска 1925
isbn
Автор произведения Теодор Драйзер
Жанр Зарубежная классика
Издательство OMIKO
Відкинувши вбік довге густе каштанове волосся дівчини, яке було сплутане водою і закривало її обличчя, Джон додав:
– Оце так диво! Глянь, Джо! Схоже на те, ніби дівчинку чимсь ударили! Дивись-но!
Незабаром усі лісоруби і постояльці готелю, підпливши на човнах, почали розглядати синці на обличчі Робер-ти. І тільки-но її тіло повезли на північ, до човнярської станції, а на озері відновились розшуки тіла її супутника, почулися здогадки: «Щось тут не гаразд… Синці… і взагалі… І як це човен міг перекинутися в такий тихий день?». «Зараз побачимо, чи є там хто-небудь на дні…». А коли тривалі розшуки ні до чого не привели, всі остаточно вирішили, що трупа чоловіка на дні, мабуть, немає і не було, – страшна, хвилююча думка…
Далі в розмові між провідником, який привіз Клайда і Роберту зі станції, і хазяями готелів на Біг-Бітерні і на озері Грасс було встановлено: 1) що потонула дівчина залишила свій чемодан на станції Ган-Лодж, тоді як Клі-форд Голден узяв чемодан з собою; 2) що була підозріла суперечність між записами в готелі на озері Грасс і на Біг-Бітерні: в одному – Карл Грехем, в другому – Клі-форд Голден, хоча, судячи із зовнішнього вигляду (в чому пересвідчились хазяї обох готелів після ретельного обговорення), це була, безперечно, та сама особа; 3) що названий Кліфорд Голден або Карл Грехем питав у провідника, який віз його на Біг-Бітерн, чи багато в цей день людей на озері. Після цього невиразні підозри перейшли в цілковиту впевненість, що тут щось не гаразд. Навряд чи залишались будь-які сумніви відносно цього.
Коли приїхав слідчий Хейт, йому негайно дали зрозуміти, що жителі північних лісів глибоко схвильовані подією і впевнені в справедливості своїх підозр. Вони гадають, що тіла Кліфорда Голдена або Карла Грехема ніколи і не було на дні озера. І Хейт, оглянувши тіло невідомої дівчини, яке обережно поклали на койку в будиночку при човнярській станції, і побачивши, що потонула – молода і вродлива, був теж дивно схвильований – не тільки її зовнішністю, але і всією атмосферою, насиченою підозрами. Більше того, повернувшись в контору готелю і прочитавши лист, знайдений у кишені пальта Роберти, він остаточно пройнявся сумними підозрами, бо прочитав таке:
«Озеро Грасс, штат Нью-Йорк, 8 липня
Дорога мамусю!
Ми тепер, тут і маємо повінчатись, але це я пишу тільки для тебе. Будь ласка, не показуй мій лист татові і взагалі нікому, бо це поки що секрет. Я тобі казала на різдво, в чому справа, тому ти не турбуйся, нічого не питай і нікому не кажи про мене. Можна сказати тільки, що ти одержала від мене лист і знаєш, де я. Не бійся, все буде добре. Обіймаю тебе, мамусю, і міцно цілую в обидві щоки. Не хвилюйся і постарайся умовити тата, що все гаразд, але тільки не кажи нічого ні йому, ні Емілії, ні Тому, ні Гіфорду, добре? Цілую тебе багато, багато раз.
Любляча тебе Берта.
P.S. Усе