18+: Парафрази й переклади. Книга 2 - Олексій Кононенко

Скачать книгу

іпанні зірок…

      Повіки важчали… на очі майже впали…

      Терпка одноманітність теплих мрій,

      Таке ж одноманітне торохтіння…

      Аж раптом сон кудись майнув з-під вій,

      Напав неспокій, до головокружіння.

      Ледь голову звела… у серці щем…

      Ще вдень відчула дивний пильний погляд…

      З кутка навпроти знову блиск очей,

      Мов троє їх: лиш він, вона і поїзд.

      Сусідці випадковій вільно вдень

      Про скорий шлюб безпечно торочила,

      Що наречений на перон прийде,

      Що іспити на курсах закінчила…

      Навпроти ж – легкий усміх в бороді,

      Пухкі і ніжні губи, мрійні очі.

      Зійшла сусідка… поїзд в ніч летів…

      Боялася і не боялась ночі…

      Коли в купе залишились удвох

      В темря́ві – почувалась сміливіше.

      Неспокій зник, пропав переполох,

      Ховалася в утомі, як у ніші.

      Пронизливий гіпноз очей палких

      Оволодів підвладно, невідступно.

      Даремний рух відбитися од них…

      Згадалося: ще ніч – і буде шлюбна…

      Не думалось про шлюб… То дивна річ!

      Про нареченого… набігли нові хвилі.

      Тривога потонула… ось і ніч…

      Противитись очам його не в силі…

      І радо підкорялась владі тій,

      Коли він взяв тремтячу руку тихо.

      І на руці цілунок затремтів,

      І тіло охопила дивна втіха.

      Гарячих поцілунків теплий рій

      На руку сів… десь кроки залунали…

      Запалені свічки… кондуктор… збій

      Лише на мить… і знов нашестя шалу.

      Без перепону віддана, без слів,

      В його руках усе – душа і тіло…

      Локомотив протяжно засвистів…

      Напівпритомна в тиші затремтіла…

      – У місті N., – кондуктор сповістив, —

      Зупинка…

      Перед нею на колінах…

      Цілунками її обличчя вкрив:

      – Ми сходимо удвох… це неодмінно…

      Покірна в щасті… волі – ні на гріш…

      Накрили хвилі радості невпинні…

      Пасивна і знесилена, хоч ріж,

      Належала йому, немов рабиня.

      Зійшли з вагона в пахощах весни.

      Акації… жасмин… дощу дрібнота…

      Травнева ніч… у світі лиш вони.

      І екіпажем, хоч готель навпроти.

      Сиділа тихо… міцно пригортав…

      Неначе оловом все тіло налилося…

      Аби лиш хоч на мить спочити дав…

      А потім вже нехай би все збулося.

      Вона на другий поверх ледь зайшла…

      Нарешті номерний послав постелю…

      Аж раптом – диво дивне – стався злам,

      В ній дика хітка проросла із лелі.

      Немов шаленство вдарило крилом,

      Неначе вихор, пристрасть налетіла…

      Утоми миттю як і не було,

      В очах – жага, енергія і сила.

      Зірвала одяг і білизну теж…

      Ледь незнайомець поспівав за нею…

      Вона в безодню пристрасті без меж

      Пірнула вся, і тілом, і душею.

      Мов у пропасниці, дівчи́на віддалась —

      Скажена оргія, обійми, шепіт, крики.

      Достоту раюванням обпилась,

      Вливаючи жагу у чоловіка.

      Заснув нарешті. Ранок у вікно.

      Легенько встала. Швидко одягнулась.

      Все, що було, – було примарним сном,

      Приснилося – привиділось – забулось.

      По аркушу пробіглась олівцем:

      «Спасибі. Не шукай. Прощай навіки…»

      Хотіла йти. Схилилася тихцем.

      В уста поцілувала чоловіка.

      Всміхнулась… Вийшла… По світах – весна…

      Гучний пташиний хор святкує днину…

      Депешу: «Їду», – жениху, щоб знав…

      До потяга лишалось з півгодини.

      Умилася в уборній. Кава. Все —

      Ось поїзд. До канапи. Не вагалась.

      Лиш прилягла – в безодню сон несе.

      У сні чомусь безвинно посміхалась.

      І день, і ніч летіли в небуття…

      Маленька станція в степу згубилась…

      Раділо сонце буйності життя…

      Вервечка поїзда на хвильку зупинилась.

      Серед

Скачать книгу