Романи - Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Скачать книгу

пішла з димом. Я знаю, для вас то несуттєво, але…

      – Якраз навпаки. Я гадаю, це дуже важливо. Хочу почути всю історію, все, що з тобою відбулось, відколи ми востаннє бачились.

      Еморі в деталях описав усю руйнацію його честолюбних замірів, і через півгодини з його голосу вже зникли усі нотки байдужості.

      – А що б ти робив, якби залишив коледж? – запитав монсеньйор.

      – Не знаю. Мені б хотілось подорожувати, але ця надокучлива війна усі плани зруйнувала. Принаймні, мама буде зневажати мене, якщо я не закінчу. Я просто спантеличений. Керрі Голідей пропонує, щоб ми разом вступили до ескадрильї Лафаєт.

      – Ти ж знаєш, що тобі туди не хочеться.

      – Інколи хочеться, я б хоч зараз поїхав.

      – Наскільки я тебе знаю, ти ще не так втомився від життя.

      – Ви справді добре мене знаєте, – неохоче погодився Еморі. – Мені це просто здавалося найпростішим варіантом… Коли я подумаю про ще один марудний рік…

      – Так, я розумію; але, якщо чесно, я не дуже за тебе хвилююся; мені здається, ти розвиваєшся абсолютно природним чином.

      – Та де там! – заперечив Еморі. – За півроку я втратив половину своєї особистості…

      – Ані трохи! – Монсеньйор глузливо поглянув на нього. – Ти втратив значну частину марнославства, от і все.

      – Господи! Я почуваюсь так, ніби опинився у п’ятому класі Сент-Реджиса…

      – Ні, – монсеньйор заперечливо похитав головою. – Це була невдача, але вона піде на користь. Що б не сталося нині – не йди тим шляхом, яким ішов минулого року.

      – Я занепав духом… Що може бути гірше?

      – Само по собі, може, й так, але розглянемо уважніше. Для тебе це – можливість подумати, щоб викинути старий багаж і старі уявлення про супермена і все таке інше. Не будь-які ідеї доконче пасують таким людям, як ти (це те, що ти намагався зробити). Якщо ми можемо не зупинятись на чомусь одному, і виділяти принаймні годину в день на роздуми, то здатні творити справжні дива. Але якщо пристосовуємо якусь схему сліпо – то ми самі із себе робимо віслюків. Еморі (тільки між нами), я й сам лише недавно цьому навчився. Я можу робити сто другорядних справ замість найбільш актуальної. Отож саме на цьому я й спотикаюсь – так само, як ти зі своєю математикою цієї осені.

      – Але що саме нам потрібно? Ця «актуальна справа» мені завжди здається найменш важливою.

      – Бо ми не персоналії. Ми – особистості.

      – Це ви гарно сказали… А що воно означає?

      – Персоналія – це те, ким ти себе відчуваєш, те, чим є (з твоїх слів) Керрі і Слоун. Персоналія – це просто фізична істота, вона завжди дрібніша, ніж людина загалом… Я бачив, як вони випаровуються майже повністю, скажімо, після тривалої хвороби. Знаєш, поки персоналія активна, вона ігнорує найактуальніше. Натомість особистість постійно щось накопичує. Вона нероздільна зі своєю мотивацією. Вона – як жердина, на якій можуть висіть тисячі речей. Інколи це щось помітне, як у випадку з тобою; але в будь-якому разі особистість використовує цей багаж розважливо

Скачать книгу