LITMIR.BIZ

Скачать книгу

– сказали вони, виправдовуючись.

      – Я вам вірю, – сказав К. – Бо сам був свідком цього, але я бачу вас своїми очима, і вони вас не розрізняють. Тому я буду поводитися з вами, як із однією людиною, і називатиму Артур, так звати одного з вас, тебе, чи не так? – запитав К. одного з помічників.

      – Ні, – сказав той. – Мене звати Єремія.

      – Це не має значення, – сказав К. – Я називатиму вас обох Артурами. Якщо я пошлю куди-небудь Артура, ви підете вдвох, дам Артурові якесь завдання, ви виконуватимете його разом, це матиме суттєвий недолік, бо я не зможу використовувати вас для різних робіт, зате буде й перевага, бо за все, вам довірене, будете відповідати разом і нероздільно. Як саме ви поділите між собою роботу, мені все одно, але спихати один на другого вам не вдасться, я цього не слухатиму, бо ви для мене – одна людина.

      Вони трохи подумали і сказали:

      – Це для нас було б украй неприємно.

      – Ясна річ, – сказав К. – Це й повинно бути вам неприємно, але так воно буде.

      Уже кілька хвилин К. спостерігав за селянином, який кружляв довкола їхнього столу та ось нарешті наважився, підійшов до одного з помічників і хотів прошепотіти йому щось на вухо.

      – Перепрошую, – сказав К., стукнув кулаком по столу і піднявся. – Це мої помічники, і в нас зараз нарада. Ніхто не має права нам заважати.

      – Прошу, прошу, – злякано сказав селянин і позадкував до свого товариства.

      – За дотримуванням цього ви мусите стежити особливо пильно, – сказав К. і знову сів. – Вам не можна розмовляти ні з ким без мого дозволу. Я тут чужий, і якщо ви мої старі помічники, то ви також чужі. Тому ми троє мусимо триматися разом, згода?

      Вони похапцем простягнули йому руки.

      – Заберіть свої лапи, – сказав він. – Але мій наказ залишається чинним. Я іду спати й вам раджу зробити те саме. Сьогодні ми втратили робочий день, отже, завтра мусимо почати якомога швидше. Вам потрібно дістати сани для подорожі в Замок, і о шостій мусите чекати на мене тут, перед порогом.

      – Добре, – сказав один.

      Але другий утрутився:

      – Ти кажеш «добре», хоча знаєш, що це неможливо.

      – Тихо, – сказав К. – Ви, здається, починаєте відрізнятися один від одного.

      Але перший також сказав:

      – Він має рацію, без дозволу жоден чужинець не має права зайти в Замок.

      – А де потрібно взяти дозвіл?

      – Не знаю, можливо, в каштеляна.

      – Тож ми зателефонуємо туди, беріться за роботу і негайно телефонуйте каштелянові!

      Вони пішли до апарату і попросили з’єднати, – обоє просто зі шкіри лізли, щоб показати, як стараються догодити, – потім запитали, чи можна їм разом із К. завтра відвідати Замок. «Ні» у слухавці було таким гучним, що долетіло навіть до вух К. Але відповідь була ще більш вичерпною і звучала так: «Ні завтра, ні в будь-який інший день».

      – Я сам подзвоню, – сказав К. і встав.

      Досі у залі майже не звертали уваги на К. і його помічників, якщо не рахувати сутички з селянином, але після цієї фрази до них повернулися всі голови. Присутні піднялися разом із К., і попри намагання господаря затримати їх, вишикувалися півколом

Скачать книгу