LITMIR.BIZ

Скачать книгу

землемір, – сказала Ґардена. – Будь ласка, візьміть у шафі хустину і подайте мені, я хочу накритися нею. Не витримую під периною, не маю чим дихати.

      І коли К. дав їй хустину, вона сказала:

      – Подивіться, яка гарна хустина, хіба ні?

      К. здалося, що це звичайнісінька вовняна хустина, з увічливості він доторкнувся до неї ще раз, але промовчав.

      – Так, це гарна хустина, – сказала Ґардена і закуталася.

      Вона лежала цілком спокійно, здавалося, зник увесь її біль, і вона навіть звернула увагу на своє розтріпане волосся. Сіла на ліжку й поправила пасма, що вибивалися з-під чепця. У неї було густе волосся.

      К. нетерпляче сказав:

      – Ви хотіли знати, пані господине, чи я вже підшукав собі інше житло?

      – Я хотіла знати? – здивувалася шинкарка. – Ні, це якась помилка.

      – Ваш чоловік щойно питав мене про це.

      – Вірю, вірю, – сказала господиня. – Ми завжди сваримося. Коли я хотіла вигнати вас звідси, він упирався, а тепер я щаслива, що ви в нас мешкаєте, тому він намагається позбутися вас. Це звична історія.

      – Отже, – сказав К. – Ви так різко змінили свою думку про мене? І все лише протягом однієї-двох годин?

      – Я не міняла своєї думки, – відповіла господиня вже знову слабшим голосом. – Подайте мені вашу руку. Ось так. А тепер пообіцяйте мені повну відвертість, і я вам обіцяю те саме зі свого боку.

      – Добре, – сказав К. – Хто починає?

      – Я, – сказала господиня.

      Здавалося, її пропозиція пояснювалася не так бажанням піти К. назустріч, як нетерплячкою заговорити першою.

      Вона витягла з-під подушки фотографію і дала К.

      – Подивіться на це, – сказала з проханням у голосі.

      Щоб краще роздивитися, К. відступив на кухню, але й там нелегко було розгледіти щось на фотографії, бо вона вицвіла від старості, була пожмакана і заплямлена.

      – Вона не в найкращому стані, – зауважив К.

      – На жаль, на жаль, – погодилася господиня. – Якщо носити якусь річ роками при собі, так воно й буває. Але якщо ви уважно придивитеся, то все побачите, я переконана. Можу вам допомогти, розповідайте, що ви бачите, бо мене дуже тішить чути про цю фотографію. Отже, що?

      – Юнака, – сказав К.

      – Правильно, – відповіла господиня. – І що він робить?

      – Здається, він лежить на дошці, потягується й позіхає.

      Господиня засміялася.

      – Неправильно, – сказала вона.

      – Але ось дошка, а ось він лежить, – наполягав К.

      – Подивіться уважніше, – розізлилася господиня. – Хіба він справді лежить?

      – Ні, – погодився К. – Він не лежить, він летить, а це ніяка не дошка, а напевно, мотузка, і він скаче.

      – Отже, – задоволено підсумувала господиня, – він скаче. Так тренуються кур’єри з канцелярії. Я знала, що ви побачите це. Видно вам його обличчя?

      – Обличчя я майже не можу роздивитися, – сказав К. – Здається, він дуже напружений, рот відкритий, очі заплющені, а волосся розтріпане.

      – Дуже добре,

Скачать книгу