ТОП просматриваемых книг сайта:
Мала Глуша. Марія Галіна
Читать онлайн.Название Мала Глуша
Год выпуска 0
isbn 9786170949240
Автор произведения Марія Галіна
Жанр Современная русская литература
Издательство Ранок
Боже мій, якщо хтось дізнається!
Заспокойся, сказав він сам собі, «Аджарія» завтра вранці відходить, на ній делегація від профспілок і артисти, там усе по першому розряду, а коли бармен недорахується коньяку, він не здійматиме галасу, тому що насамперед, природно, подумають на нього-таки, коньяк узагалі має властивість випаровуватися; ну, може, доллє туди низькосортного, після чергової чарки ніхто вже й не помічає смаку випивки… Нічого, нічого страшного, адже бармени завжди крадуть, бо чого б то інакше їм на суднах ходити, ще й на внутрішніх лініях…
Лев Семенович тоскно дивився в темряву. Море за парком, за чорними деревами його майже не розрізниш, але можна відчути, як воно дихає, перевертається там, у глибині ночі, всі ці повітряні маси, холодні пошматовані хмари, що витягуються вздовж повітряних течій, розсипчасті вервички перелітних птахів, і як вони тільки не бояться ось так, над чорною водою! Напевно, все-таки існує качиний бог, який відповідає за те, щоб їхні перельоти проходили без особливих втрат. А є ще й зовсім маленькі птахи, крихітні грудочки, які пірнають у повітрі, серце, зодягнене в покошлане пір’я. Навіть метелики є, і всі вони летять над морем, і страхи їхні прості та сповнені гідності – не намочити крил, не ослабнути, не впасти, долетіти…
Бог маленьких тварин, переляканих слабких створінь, мабуть, він зверне свою прихильну увагу і на нього, на Лева Семеновича, який у вселенському – мокрому – масштабі також маленький і слабкий. Він чомусь пригадав, як був дитиною і хворів на ангіну, і невідомо чому встав вночі з ліжка і підійшов до вікна, і в світлі ліхтаря падав сніг, і сніг цей падав з величезного неба, на величезну землю, і до самого обрію все було білим і порожнім, аж до найдальшого північного моря, до льодів Північного полюса. І ось він, Льова, стоїть у самому центрі цієї кришталевої кулі, а світ навколо стискається, пульсує, ніби величезне серце, і тисне, тисне з усіх боків…
На мить власні його проблеми здалися йому незначними. Нічого, подумав Лев Семенович, нічого, я зателефоную завтра Ледці, ось так – візьму і зателефоную, це, врешті-решт, зовсім не смертельно і взагалі; тут немає нічого надзвичайного, сильні думають, що доля на їхньому боці, але насправді є особливий бог, він протегує слабким, тому що слабкі – основа життя, сила життя…
Він здригнувся, пригадавши, як Герега зиркнув на нього – зиркнув чорними шкельцями окулярів; і він не зняв їх навіть у напівтемному барі.
– А зараз, Льовочко,– весело сказав Герега, розкриваючи все той же пухкий портфель і виймаючи з нього шкіряну теку з клапаном-застібкою,– ми займемося твоєю дисертацією.
– Тобі сессун зробити чи гарсон?
Розка поворушила загорнутими в простирадло плечима.
– Боб.
Розці хотілося, щоб їй зробили маленьку круглу голову. Хімію Розка вже