LITMIR.BIZ

Скачать книгу

помітив Вачагана і покликав його до себе.

      – Хто ти і звідки?

      – Я з далекої чужої землі. Прийшов у ваше місто шукати роботу.

      – Ходімо зі мною. Я дам тобі роботу і щедро заплачу за неї. Вачаган пішов слідом за старцем. На краю міста старець

      відпустив натовп. Залишились лише жерці та носильники з важкою поклажею. Вони були чужоземці. Скоро показався якийсь храм, оточений з усіх боків високою стіною.

      Великий жрець зупинився біля залізних воріт, відчинив їх великим ключем і, впустивши всіх, знову замкнув замок.

      Вачаган побачив перед собою храм, увінчаний блакитним куполом, оточений маленькими келіями. Біля цих келій носильники склали свою поклажу, і великий жрець повів їх у храм. У глибині храму, поблизу вівтаря, великий жрець на-тиснув непомітну пружину, і стіна розсунулась надвоє. За нею виднілись нові залізні двері. Великий жрець відкрив ці двері і сказав:

      – Увійдіть, люди. Тут вас нагодують і дадуть роботу.

      Ніхто не встиг сказати і півслова, як залізні двері зачинились, і все огорнула темрява. Ошелешений Вачаган кинувся до дверей і з усіх сил почав стукати:

      – Відчиніть! Відчиніть!

      Та йому відповідало лиш власне відлуння.

      Вачаган мовчки поплентався вперед, туди, де виднілася слабенька смужка світла. Решта пішла за ним. Спіткаючись і падаючи, вони дістались до ледве освітленої печери, звідки чулися жалібні крики.

      Назустріч їм метнулася якась тінь. Вачаган випростався і голосно крикнув:

      – Хто ти, людина чи диявол? Підійди і скажи, де ми?

      Тінь наблизилась і, тремтячи, як лист у буремну ніч, зупинилась перед ним. Це був чоловік з обличчям мерця. Його глибоко запалі очі світились голодним блиском, щоки ввалились, сині губи оголювали беззубий рот. Це був живий скелет, обтягнутий шкірою. Заїкаючись і плачучи, цей живий труп сказав:

      – Ідіть за мною, і все зрозумієте.

      Вони пішли по вузькому коридору і вийшли в іншу печеру, де такі ж голі скелети ворушилися на холодній землі, притискаючись один до одного, намагаючись зігрітись.

      Провідник повів Вачагана далі, через таку ж печеру, де у певному порядку стояли величезні казани і такі ж люди-тіні метушились навколо них, помішуючи довгими палицями якесь вариво.

      Вачаган зазирнув у казан і зі страху відсахнувся. В казані варилося людське м’ясо… Він нічого не сказав своїм товаришам по нещастю і попрямував за провідником. Той привів їх до великої, тьмяно освітленої печери, де сотні мертовно-блідих, змучених людей вишивали, в’язали, шили. Тим же шляхом провідник привів їх до першої печери і втомлено опустився на камінь.

      – Той же старець так само заманив у ці печери і нас. Я втратив лік часу, бо тут немає ні дня, ні ночі і тільки безкінечною чередою тягнуться жахливі сутінки. Знаю тільки, що всі, хто потрапив сюди разом зі мною, – загинули. Якщо людина, яка сюди потрапила, знає ремесло, її змушують працювати, якщо ні – забирають на бойню, і звідти вона потрапляє у ті жахливі казани, які ви щойно бачили. Старий диявол не один, усі жерці – його помічники.

      Вачаган, не відводячи

Скачать книгу