LITMIR.BIZ

Скачать книгу

так Сонце, зібрало всі свої промені в один жмут і блиснуло йому в голову.

      І Андрій відчув, що стало в його голові зрозуміліше і світліше, тільки дуже горить вона, а серце стало раптом холодним, як лід…

      Вийшов він. Недобре йому стало з холодним серцем. Згадав він про дівчину. І так йому захотілось побачити її ще раз, що він навіть увесь розімлів.

      Почав кликати її. І скотилась з неба яскрава зірочка і обернулась перед ним гарною дівчиною. Як глянув на неї Андрій, одразу відчув, що серце його стало знову таким, як було.

      Узяв він дівчину за руку і повів на свою батьківщину. Він був таким щасливим, що і птахам, які мають крила і літають, не заздрив.

      Підійшли вони до того чоловіка, що сміття розгрібав. Подивився на нього Андрій і все зрозумів.

      – Ти, – сказав він чоловікові, – шукаєш у смітті загублені копійки і тільки гаєш час. Візьмись краще за роботу – швидше заробиш гроші, ніж знайдеш.

      Послухав його чоловік, почав працювати та й нажив собі добро і гроші.

      Йдуть вони далі, побачили чоловіка, який підпирав плечима тин. Подивився на нього Андрій і сказав:

      – Не підпирай, чоловіче, те, що перегнило, воно все одно завалиться. Зроби краще новий тин.

      Прислухався чоловік до його порад і поставив новий тин.

      Дійшли вони до чоловіка, що на камені сидить і не знає, чи довго йому ще так сидіти. Андрій йому каже:

      – Не будь, чоловіче, таким жадібним: дай посидіти на цьому камені й іншим перехожим.

      Зняв Андрій чоловіка з каменя і сіли вони з дівчиною перепочити. А чоловік побіг задоволений додому.

      Відпочили і рушили в далеку дорогу, туди, де жив Андрій.

      І відтоді не Андрій у людей про все розпитує, а, навпаки, люди в нього.

      Так став Андрій мудрим.

* * *

      Вихор і його подарунки

      Жили собі дід і баба. Жили вони дуже бідно, нічого в них не було, був тільки один кошик жита. Ось дід якось і запитує бабу:

      – Бабо, що нам робити з цим житом?

      – Іди до млина, змели жито на борошно – хліба напечемо, – сказала та.

      Пішов дід до млина, змолов жито і борошно поніс додому. Звідки не візьмись, налетів вихор і розвіяв усе дідове борошно. І він приніс додому пустого кошика.

      – Бабо, що ми будемо робити? Вихор все наше борошно розвіяв!..

      – А ти йди, діду, і вимагай у вихора повернути борошно!

      Пішов дід шукати вихор.

      Йшов-йшов, довго йшов, прийшов у густий ліс. Дивиться – стоїть хатинка. Увійшов дід до хатинки. Сидить в тій хатинці стара жінка. Запитала вона:

      – Чому ти прийшов сюди, добрий чоловіче?

      – Та я вихор шукаю.

      – А навіщо він тобі?

      – Він розвіяв моє борошно, хочу щоб повернув.

      – Якщо так, – мовить стара, – ти прийшов куди треба: це хатинка вихора, а я його рідна мати.

      Нагодувала вона діда і звеліла чекати. Невдовзі прилетів вихор. Запитує його мати:

      – Навіщо ти в цього чоловіка борошно розвіяв? Тепер у нього немає хліба!

      Вихор відповідає:

      – Не гнівайся, діду, дам тобі

Скачать книгу