LITMIR.BIZ

Скачать книгу

сестрице, знаєте, братики, чи то пташка на лугу щебече, чи то дівчина співає. Та так жалібно, що аж за серце хапає.

      – Це моя наймичка, – каже відьма Барабаха. – Вона на всі витівки хитра, та тільки працювати ліниться.

      Вийшов тоді середній брат послухати, хоч відьма і не пускала його.

      Послухав він жалібну пісню Оленки, а потім ще почув, як Лиско загавкав:

      Гав, гав!

      Відьма Барабаха

      В наметі сидить,

      На чужих на братів

      Змією сичить.

      Хліб їсть, вино п’є,

      Медом запиває,

      Рідна ж сестриця

      Сльози проливає.

      Повернувся середній брат і каже старшому:

      – Піди і ти послухай.

      Пішов старший брат, а середній все на відьму Барабаху поглядає.

      Послухав старший брат пісню Оленки, послухав і що Лиско про відьму Барабаху прогавкав, і про все здогадався.

      Підбіг він тоді до Оленки, схопив її на руки і приніс в намет.

      – Ось хто, – крикнув він, – наша справжня сестра! А це – відьма Барабаха!

      Розвели тоді брати велике багаття і спалили на ньому відьму Барабаху, а попіл у чистому полі розвіяли, щоб і духу її не було. А потім згорнули шовковий намет і поїхали щасливі разом з Оленкою до батьків своїх стареньких.

* * *

      Як Андрій мудрим став

      Жив один допитливий юнак Андрій. Хотів він все знати. Куди не погляне, що не побачить, про все в людей розпитує, про все вивідує. Пливуть по небу хмари… Звідки вони взялись? І куди пливуть? Шумить за селом річка… Куди тече? Росте ліс… Хто його посадив? Чому у птахів крила, і вони вільно літають, а чому в людини немає крил?

      Люди відповідали йому, відповідали, а потім набрид усім, вони й самі не знають, як йому пояснити.

      – Ти, Андрію, хочеш бути мудрішим від усіх, – почали люди над ним сміятися. – Хіба ж все можна знати?

      Але Андрій не повірив, що всього знати не можна.

      – Піду, – каже, – до самого Сонця, воно всюди світить, все бачить, все знає. Попрошу його, воно й розповість мені про те, чого я сам не знаю.

      І пішов він шукати те місце, куди Сонце увечері на відпочинок сідає.

      Йде він, йде, дивиться – сидить біля дороги на камені чоловік і всіх запитує: «Довго мені тут сидіти?»

      І Андрій йому також не може нічого відповісти.

      Пішов він далі. Бачить – підпирає чоловік плечима тин.

      – Що це ти, чоловіче, робиш? – запитує Андрій. – Навіщо старий тин підпираєш?

      – Не знаю… Може, ти знаєш?

      – Якби я знав, то не шукав би того, хто все знає, – сказав Андрій і пішов далі.

      Пройшовши небагато, бачить – чоловік у смітті гребеться.

      – А навіщо ти, чоловіче, сміття розгрібаєш?

      – Не знаю.

      – І я не знаю, – сказав Андрій і пішов далі.

      Довго йшов, зайшов у густий ліс. Цілий день ішов лісом, а під вечір вийшов на галявину. І його раптом щось засліпило: таке сяйво йшло з галявини. Замружив він очі, бачить – неподалік хороми Сонця вогнем горять. Він увійшов у хороми, але його засліпило сяйво. Звик до світла і побачив – сидить у кріслі старенька мати Сонця.

      – Ти

Скачать книгу