LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не намовленими? Шахрайство, чистісіньке шахрайство! І ці панове терплять його, та ще й вважають таку поведінку за нормальну? Чому він з’явився не відразу, як дівчина сказала йому про них, а так довго очікував? Мабуть, лиш для того, щоб паровичник устиг зовсім забити баки панам з канцелярії, бо їхньої ясної думки він боявся найбільше. Хіба Шубаль, хоч він напевне давно вже стояв під дверима, не постукав саме тієї миті, коли почув, що чоловік з бамбуковим ціпком запитав про щось зовсім інше, і вирішив, що паровичнику вже кінець?

      Усе було ясно і Шубаль мимоволі викрив себе, втім корабельному начальству треба було розповісти це інакше, переконливіше, якось наочніше. Йому потрібне збурення. Отож, Карле, швидко використай принаймні хоч ці кілька хвилин, поки не зайшли свідки і всіх би забалакали!

      Але враз капітан дав знак Шубалю почекати, – його справу, вочевидь, на хвильку відкладали; Шубаль миттю відступив убік і стиха заговорив зі служником, який тут таки приступив до нього, і розмова супроводилася то поглядами в бік Карла і паровичника, то переконливими жестами рук. Далебі, Шубаль готувався так до великої промови.

      – Ви хотіли щось спитати цього юнака, пане Якобе? – звернувся серед загальної мовчанки капітан до чоловіка з бамбуковим ціпком.

      – Атож, хотів, – відповів той і ледь помітно вклонився, дякуючи за увагу. Потім знову спитав Карла: – То як же вас звати?

      Карл, гадаючи, що в інтересах великої справи треба швидше покінчити з другорядним – відчепитись від цього настирливого запитувача, вирішив не шукати паспорта, як зазвичай, коли відрекомендовувався, а лиш кинув:

      – Карл Росман.

      – Але ж бо! – вигукнув той, кого назвали Якобом, і, майже недовірливо усміхаючись, спочатку позадкував від хлопця.

      Капітан і старший касир, офіцер і навіть служник теж неабияк здивувалися, що Карла так звуть. Хіба що портові чиновники й Шубаль хоч би тобі вусом моргнули.

      – Але ж бо! – повторив пан Якоб і трохи скутим кроком наблизився до Карла. – Тоді я – твій дядько Якоб, а ти мій любий небіж. Я ж цілий час мав таку підозру! – сказав він капітанові, потім обняв і поцілував Карла. Той сприйняв усе це мовчки.

      – А вас як звати? – спитав Карл, відчувши, що дядько відпустив його. Він хоч і був дуже ввічливий, але зовсім не схвильований і намагався збагнути, які наслідки може мати ця подія для паровичника. Досі ніщо не говорило про те, що Шубаль може навернути її на свою руч.

      – Зрозумійте ж, юначе, своє щастя, – кинув капітан, якому Карлове запитання здалось образливим для особи пана Якоба. Той саме відвернувся до вікна, вочевидь, щоб не показувати присутнім своє схвильоване обличчя, яке він легенько втирав хусточкою. – За свого небожа вас визнав сенатор Едуард Якоб. Тепер на вас чекає блискуча кар’єра, на яку ви раніше навіть і не сподівалися. Ви тільки уявіть собі, як вам усміхнулася доля, тож опануйте себе!

      – В мене справді є дядько Якоб в Америці, – відказав Карл, обернувшись до капітана,

Скачать книгу