LITMIR.BIZ

Скачать книгу

не є якостями предметів, лише назвами для способу, в який ці предмети впливають на наші чуття. Те ж саме явище, діючи на око, дає відчуття барви, діючи на нерви вуха, дає нам відчуття якогось тону, а діючи на нервові закінчення органу дотику, може викликати у нас відчуття тепла чи холоду. Той самий промінь сонця, який потрапляючи в наше око, разить нас своїм світлом, на нашій руці викликає відчуття тепла; і ті ж самі незначні коливання струни, які сприймаються оком як дуже швидкий рух, вухо сприймає як звук, а шкіра людського тіла – як лоскотання, у чому кожен може легко переконатися, прикладаючи легенько палець до струни фортепіано, котра бринить. Може, не в предметах знаходяться ці чуттєві властивості; і те, що я сказав про барву і звук, також стосується, як неважко довести, ваги та об’єму всіх чуттєвих предметів. Ця обставина була вже здавна відома софістам, і один з них, Протагор, сучасник Сократа, сформулював її так: «Людина – це міра усіх речей».

      Крім цього, ми знаємо, що людина чуттєво збуджена або хвора може мати відчуття певної барви, певного звуку, запаху, тепла, холоду і так далі, завдячуючи самій лише галюцинації, тобто без будь-якої зовнішньої причини, яка б і в органах чуттів інших людей викликала подібні відчуття. Тож те, що ми стверджуємо, наприклад, що маємо перед собою предмет такої чи такої барви, ваги, величини і так далі, зовсім не є твердженням, яке спирається на чуттєвий досвід, а на два закони нашого розуму, а саме: 1) кожна річ має причину, 2) причинами так званих чуттєвих вражень (які, як само собою зрозуміло, не є чимось чуттєвим, а лише явищами розуму, адже ніхто не бачить червоної барви, відчуття якої має хтось інший, і яка існує лише в уяві того, хто її бачить) є предмети, які володіють тією властивістю, що за певних умов викликають ці чуттєві враження. Перший закон не походить із досвіду, бо кожне правило, яке спирається лише на досвід, є істинним лише умовно, тобто до тієї миті, коли якийсь новий підтверджений факт не каже нам змінити правило чи взагалі його відкинути. Так було, наприклад, із законом, який стверджував, що планети рухаються по колу. Проте закон, що кожна річ має свою причину, є безумовно істинним, є першим правилом нашої діяльності та мислення, і якби ми хоча б на мить засумнівалися в його істинності, то перестали б їсти, спати, говорити тощо, одним словом, створювати всі ті умови, які, як причини, викликають певні наслідки.

      Але й друге правило не спирається виключно на досвід, адже, як я вже згадував, досвід вказує нам на ті випадки, які суперечать цьому закону. Отже, якщо з одного боку цей другий закон подібний до першого тим, що не спирається на досвід, то з другого боку він відрізняється від нього тим, що перший закон, так званий закон причиновості, є аксіомою, тобто твердженням, якого не можна довести, але яке виключає будь-які сумніви, і в яке кожен повинен вірити, так само як і в те, що між двома точками можна провести лише одну пряму лінію, а це є геометричною аксіомою, яку також довести неможливо (приклад про два числа, які рівні третьому).

      Другий

Скачать книгу