LITMIR.BIZ

Скачать книгу

батькові дістався просторий номер у головній будівлі готелю, а нас із Тамі поселили у суміжних одномісних номерах неподалік від тата.

      Там на мене чекав лист від Браяна, який доставив посильний. Браян повідомляв, що одружився із дивовижною жінкою, яка напевно зробить його щасливим на решту життя; шкодував, що я не змогла приїхати до них на весілля і казав, що любить мене і вітає з поверненням додому, а також сподівається невдовзі побачитися зі мною. Я ще раз перечитала лист, щоб знайти ім’я його дружини… О! Так це Джоан Фонтейн![43] Вона неодмінно дуже мила, бо її сестра грала Мелані у «Віднесених вітром».

      Про Дітріх знову заговорили. Очікувалося, що «Дестрі» стане однією з найуспішніших картин останніх років. У газетах писали про «спопеляючу пристрасть» між головними акторами та про пісню, що мала звучати у фільмі: «Подивимось, що хлопці мають у секретному місці». Студійний відділ реклами шаленів від захвату. Пастернак, геніальний оновлювач «Юніверсал», спромігся витягти на перший план суспільної цікавості майже забуту зірку. Мамі це подобалося, але невдовзі безперервне перебування під яскравим світлом софітів почало їй набридати. Під час «вимушеного перепочинку» вона звикла до поблажливого ставлення європейців до «нетрадиційних» стосунків у родинах, але в Америці все було інакше: намагання приховати якусь частку свого життя від невтомної американської преси загрожувало скандалом, особливо коли йшлося про не досить моральну поведінку.

      – Ці всі жахливі пуритани! – казала мама.– Америка просто кишить ними. Цікаво, чи все це через тих гидотних людей, які колись прибули сюди на кораблях? Через тих, від яких пішло святкування Дня подяки, який тобі так до вподоби?

      Оскільки наразі поруч із нею опинилося аж надто багато «чоловіків», вона спробувала почати з Ремарка і переконати його, що найкраще місце для «визначного письменника» – Нью-Йорк, а зовсім не ця культурна пустка, що зветься «Голлівуд», але не досягла успіху. Тоді вона зосередилася на тих, хто слухався її наказів, і відіслала мого батька разом із його собакою та Тамі назад, на Схід. Мені було дозволено залишитися. Я почувалася щасливою через те, що уникла цієї «чистки особового складу».

      Ми з моїм новим охоронцем відвезли їх до вокзалу. У машині батько прочитав мені обов’язкову лекцію щодо доброчесної поведінки і відданості власним обов’язкам, тож при прощанні нам уже не було про що розмовляти. Він поцілував мене у щоку, поплескав по плечу, віддав Тедді наказ «уперед» і слідом за ним увійшов до вагона, одночасно сперечаючись із провідниками. Ми з Тамі обнялися наостанок.

      – Тамусю, люба, будь ласка: дбай про себе! Якщо тато образить тебе або якщо ти потребуватимеш допомоги, пообіцяй, що одразу ж зателефонуєш. Пообіцяй! – прошепотіла я з наївною вірою, що вона дійсно так і зробить, а я зможу їй хоч чимось допомогти.

      Я ще довго махала їм услід, сподіваючись, що Тамі та Тедді й досі здатні мене побачити. Минуло чотири роки та ціле море почуттів та подій, перш ніж мені довелося

Скачать книгу