LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що вистрибнуло ще швидше. На мить воно застигло на хлопцевій щоці, наче непевне, що робити далі; а тоді нарешті сповзло сорочкою на підлогу.

      Усе це трапилося миттєво. Я не міг повірити власним очам. У мене промайнув слабенький спалах надії, що виколупані очі ще можна повернути на належне місце. Мірошникова жінка дико заволала. Вона кинулася до сусідньої кімнати і розбудила дітей, що від жаху теж зайшлися слізьми. Погонич закричав, а потім змовк і прикрив обличчя руками. Цівки крові стікали крізь пальці його руками і повільно крапали на сорочку й штани.

      Досі розлючений мірошник підштовхнув юнака до вікна, ніби не знав, що той осліп. Хлопець заточився, скрикнув і мало не наштовхнувся на стіл. Господар схопив його за плечі, розчахнув ногою двері і копняками вигнав надвір. Той знову заволав, перечепившись за поріг і впавши на подвір’я. Пси, не знаючи, що трапилося, зайшлися гавкотом.

      Очні яблука лежали на підлозі. Я обійшов навколо, вловивши їхній незворушний погляд. Коти боязко вийшли на середину кімнати і почали ними гратися, наче це були клубки ниток. Їхні власні зіниці у світлі каганця перетворилися на вузькі щілини. Тварини перекочували очі, нюхали їх, облизували і лагідно перекидали одне одному м’якими лапами. Тепер здавалося, наче очі витріщаються на мене з будь-якого кутка кімнати, наче зажили новим життям і ворушилися на власний розсуд.

      Я захоплено дивився на них. Якби там не було мірошника, я б забрав їх собі. Звісно ж, вони досі могли бачити. Я б поклав їх до кишені і витягав за потреби, влаштовуючи повéрх своїх власних. Тоді я бачив би вдвічі краще, а може й більше. Можливо, мені вдалося б якось причепити їх на потилицю, і тоді вони б повідомляли мене (сам не знаю як), що відбувається позаду. А ще краще було б залишити їх десь, а потім дізнатися, що там відбувалося, поки мене не було.

      Можливо, ці очі не збиралися служити ще комусь. Вони могли легко втекти від котів і викотитися за двері. Вони могли мандрувати полями, озерами та лісами й розглядати все навкруги, вільні, як визволені з пастки пташенята. Більше вони не помруть, адже звільнилися і завдяки своїм крихітним розмірам могли заховатись у різноманітних місцях і таємно спостерігати за людьми. Збудившись від цих думок, я вирішив тихенько причинити двері та злапáти очі.

      Вочевидь роздратований котячими іграми мірошник викинув тварин геть і розчавив очні яблука своїми грубими черевиками. Щось тріснуло під його товстою підошвою. Чарівне дзеркало, в якому міг відбитися цілий світ, розлетілося на друзки. На підлозі залишилася купка потовченої, безформної маси. Я відчув жахливу втрату.

      Анітрохи не зважаючи на мене, мірошник усівся на лавицю і, повільно розхитуючись, заснув. Я обачно підвівся, підняв з підлоги закривавлену ложку і почав збирати посуд. Це був мій обов’язок – підтримувати чистоту в кімнаті й підмітати підлогу. Прибираючи, я тримався подалі від розчавлених очей, бо не знав, що з ними робити. Урешті-решт я відвернувся, швидко змахнув клейку масу до цеберка і викинув у піч.

      Прокинувся

Скачать книгу