LITMIR.BIZ

Скачать книгу

«одержують наукові ступені, займають високі посади в офіційній науковій ієрархії, впроваджують свої ідеї через офіційні інституції в масові підручники та намагаються перетворити маргінальний статус своїх концепцій на магістральний і навіть обов’язковий»11. Попри усвідомлення цієї невтішної ситуації я досить довго заспокоювала себе думкою, що такими сучасними міфами захоплюються лише нечисленні маргінали, «любителі старовини» і, можливо, деякі групи неоязичників. На жаль, ці сподівання не виправдовуються, а визнана в міжнародній науковій спільноті фальшивка – «Велесова книга» – продовжує фігурувати на безлічі інтернет-ресурсів, які містять матеріали для шкільної підготовки з української літератури12. Все ж таки в офіційних програмах підготовки учнів до ЗНО цієї підробки немає, однак це не зменшує її популярності. Про цю проблему, між іншим, уже неодноразово говорили раніше13, проте належного резонансу як у суспільстві загалом, так і у вужчому академічному середовищі ці дискусії не мали.

      У своїй рецензії на монографію канадської фольклористки М. Лесів, присвячену дослідженню явища «рідновірства» в Україні та в канадській діаспорі, М. Гримич справедливо вказує на те, що в українській академічній спільноті досі спостерігається снобістське ставлення до «неоязичництва» як суспільного явища, а тим більше до відповідної друкованої продукції, вивчати яку видається заняттям ніби й недостойним14. Свідомо відносячи себе до таких снобів від науки, я все ж уважаю, що світоглядна система субкультури «неоязичників» надзвичайно цікава й строката, як і самі її носії, що належать до різних груп і течій. У їхньому середовищі утворилися своєрідні еклектична міфологія й система цінностей, які попри наявні історичні, релігієзнавчі та фольклористичні дослідження15 вимагають детальнішого вивчення в рамках соціокультурної антропології. Останнє, однак, не належить до моїх дослідницьких пріоритетів, тому не висвітлюватиметься в цьому тексті.

      Зазначу, що, як і частина моїх колег по цеху, я волію уникати публічних дебатів, виступів та суперечок із псевдонауковцями та фальсифікаторами. Однак такий академічний снобізм не сприяє популяризації української гуманітарної науки в суспільстві: достойні, глибокі наукові праці фахівці читають у досить вузькому науковому колі й обговорюють серед відповідної аудиторії. Натомість псевдонаукові тексти, що поширюють хибну інформацію, видаються тисячними накладами, а їхні творці не цураються публічних виступів та самопіару. Прикрим наслідком цього стало поширення безрефлексійної, некритичної, поверхневої та відверто шкідливої для суспільства друкованої продукції, зате в обгортці української національної ідеї, що може забезпечувати легку популярність у часи кризи. Ця гіпокризія ускладнюється ще й постійною нестабільністю молодого українського суспільства, яке впродовж усього свого існування переживає болісний перехід від радянських структур і світоглядних

Скачать книгу