Та сама я - Джоджо Мойес До зустрічі з тобою

Скачать книгу

про те, щоб завжди бути більш-менш поруч, – мовила Табіта.

      Містер Ґопнік відвів погляд від тарілки, зиркнув спочатку на дружину, а потім – на дочку, але промовчав.

      – І все ж, – мовила Аґнес, розправляючи серветку на колінах, – Лондон не так уже й далеко. А любов – це любов. Чи не так, Леонарде?

      – Саме так, – погодився він, і його обличчя ненадовго пом’якшало від її усмішки. Аґнес простягнула руку й погладила руку чоловіка, і я відвела очі до своєї тарілки.

      У кімнаті повисла тиша.

      – Узагалі-то, гадаю, я поїду додому. Щось мене нудить. – Табіта гучно відсунула стілець і кинула серветку на тарілку, і білий льон умить просочився червоним винним соусом. Мені довелося побороти в собі бажання врятувати серветку. Вона підвелася й поцілувала батька у щоку. Він простягнув вільну руку й ніжно взяв руку дівчини.

      – Поговоримо протягом тижня, татку.

      Вона обернулася.

      – Луїзо… Аґнес.

      Тоді коротко кивнула і вийшла з кімнати.

      Аґнес провела її поглядом. Мені здалося, що вона пробурмотіла щось собі під ніс, але Іларія почала збирати тарілки з таким гуркотом, що важко було розібрати слова.

      Коли Табіта пішла, схоже, увесь бойовий дух покинув тіло Аґнес. Вона немов зів’яла в своєму кріслі, її плечі раптом похилилися, а ключиці випнулися вперед, коли жінка опустила на них голову. І підвелася.

      – Гадаю, мені час повертатися до своєї кімнати. Дуже дякую за вечерю. Було дуже смачно.

      Ніхто не став сперечатися. Рука містера Ґопніка відпочивала на столі з червоного дерева, а пальці гладили руку дружини.

      – Побачимося вранці, Луїзо, – мовив він, не дивлячись на мене. Аґнес похмуро дивилася на нього. Я вийшла з їдальні та пришвидшила крок, ідучи повз кухню, щоб уявним кинджалам, котрі жбурляє в мене Іларія, не вдалося влучити.

      Приблизно через годину мені надійшло повідомлення від Натана. Він пив пиво з друзями в Брукліні.

      «Чув, тобі довелося пройти хрещення вогнем. Як почуваєшся?»

      У мене не було сил на дотепну відповідь. А також на те, щоб запитати, звідки він про це дізнався.

      «Скоро стане легше, варто лишень звикнути до них. Обіцяю».

      «Побачимося вранці», – відповіла я. На секунду я злякалася – на що я тільки-но підписалася? – але тоді опанувала себе й нарешті заснула.

      Цієї ночі мені наснився Вілл. Він снився мені дуже рідко – раніше це мене засмучувало, адже я сумувала так сильно, що інколи здавалося, ніби хтось пробив діру просто у мене в грудях. І взагалі припинив снитися, коли я зустріла Сема. Але ось знову він явився мені на світанку, немов живий. Він сидів на задньому сидінні свого шикарного чорного лімузина, як у містера Ґопніка, і я бачила його на другому боці вулиці. Я відчула полегшення від того, що він і досі живий, але інстинктивно знала, що маю завадити йому зробити те, що він збирався зробити. Моєю роботою було зупинити його. Але кожного разу, коли я намагалася перетнути вулицю, переді мною з’являвся новий потік автомобілів, котрі гарчали так голосно, що мені не вдалося ані докричатися,

Скачать книгу