LITMIR.BIZ

      (На лицях моїх слухачів заблисне

      Де-де легенький усміх іронічний;

      Мене, мов прутом, він по серці цвіга,

      Та я спокій ще вдержую стоїчний.)

      «Се правда, я сей хлопський бунт підняв,

      Щоб люд сей вирвать з вашої неволі,

      Щоб збуркати його з важкого сну,

      Зробити паном на свойому полі.

      Я гнав його, немов лінивий скот,

      В огонь і в січу, в труди й небезпеки,

      Щоб знівечить плебейські всі інстинкти,

      Щоб гартувались лицарі-запеки.

      І близька вже була моя побіда,

      Та я пізнав, що се побіда мас,

      Брутальних сил, плебейства і нетями,

      А так не хтів я побідити вас.

      О, я пізнав, що, так вас побідивши,

      Своєї місії я не сповню,

      Що ворога я посаджу на троні,

      Під власний дім підкину я вогню.

      Я бачив, як ті лицарі завзяті,

      Що йшли в огонь, що бились, як орли,

      В душі своїй були і темні, й підлі,

      Такі ж раби, як уперед були.

      Я бачив, що якоїсь іскри треба,

      Щоб душі їх розжеврить, запалить,

      Щоб вуголь їх в алмаз перетопився, —

      З такими б тільки міг я побідить.

      І я зламав той знаряд непридалий,

      Спокусу дешевих побід відверг,

      Бо краща від плебейської побіди

      Для них була геройська смерть тепер».

      (Всміхались дами. Де в кого з панів

      Явились знуджені, кваснії міни, —

      Сказати б то: «Бреши собі здоров!»

      Ей, грубшим вас кінцем заїду для відміни!)

      «Народну справу мав я погубити,

      А вашу власть скріпить від того дня?

      Невже ж ви так сліпі, що власний розум

      Вам не кричить на се: брехня! брехня!

      Чого не мав сей люд для повної побіди?

      Фізичних сил? О ні, він мав їх тьму.

      Лиш ідеалу брак, високих змагань, віри, —

      І се, панове, се я дав йому.

      Всі ті, що згибли у остатній січі,

      Ну, чим були б вони в спокійний час?

      Раби, воли, що прожили б весь вік свій,

      Хиляючись, працюючи на вас.

      Тепер вони погибли як герої

      І мученицький прийняли вінець.

      Їх смерть – життя розбудить у народі.

      Се початок борні, а не кінець.

      Тепер народ в них має жертви взір

      І ненастанний до посвят підпал;

      Їх смерть будущі роди переродить,

      Вщепить безсмертну силу – ідеал.

      А ви – ну, що дала вам ся побіда?

      Зміцнила вас? О ні! Зміцнила ваші пута!

      Для вас вона сим пам’ятна одним,

      Що зрадою і підлістю здобута.

      Для вас вона – пухкий, затрутий хліб.

      Гнилі – ви гнитимете дальш від неї.

      Я – вас скріплять? Я викопав вам гріб,

      Бо я – аристократ, а ви – плебеї.

      О так, стискайте зуби й кулаки!

      Я гордо се говорю вам, без ляку:

      Ненавиджу вас всіх і бриджусь

Скачать книгу