Полліанна - Елінор Портер Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

однолітків чи дітей, з якими б вона могла бавитися. Особняк стояв на околиці і, хоча неподалік виднілися інші будинки, у них, на той час, чомусь мешкали самі дорослі. Полліанну, втім, це не бентежило.

      – Та ні, мене це нітрохи не засмучує, – пояснювала вона Ненсі. – Мені подобається прогулюватися, розглядати будинки, спостерігати за людьми. Просто я люблю людей. А ти, Ненсі?

      – Я б так не сказала. Принаймні, не всіх, – сухо зауважила Ненсі.

      Будь-якого погожого дня Полліанна неодмінно випрошувала для себе якесь «доручення у місті», що давало їй привід для чергової прогулянки – щоразу в нове місце. І дуже часто, хоч би куди вона прямувала, їй зустрічався один і той самий чоловік. Вона, для себе, називала його «Той Джентльмен», незалежно від того, скільки інших джентльменів зустрілися їй того чи іншого дня.

      Той Джентльмен зазвичай бував у довгому чорному пальті й шовковому циліндрі, а такі елементи вбрання притаманні лише істинним джентльменам. Той Джентльмен, завжди бездоганно поголений, з благородною сивиною, що виднілася з-під циліндра, відзначався підкреслено стрункою поставою і ходив дуже швидко. І він завжди бував сам, через що Полліанні стало трохи шкода Того Джентльмена. Можливо тому вона, якогось разу, наважилася заговорити з ним.

      – Добрий день, сер. Хіба ж сьогодні не чудовий день? – весело вигукнула вона, наближаючись до Того Джентльмена.

      Той Джентльмен квапливо озирнувся, а потім невпевнено зупинився.

      – Ви до мене звертаєтеся? – різко запитав він.

      – Так, сер, – підтвердила Полліанна. – Я кажу, чудовий сьогодні день, правда?

      – Га? Кхе! Гм-м… – відкашлявся він і рушив собі далі. Полліанна засміялася. Який кумедний Джентльмен, подумалось їй.

      Наступного дня вона знову його зустріла.

      – День сьогодні не такий як учора, але все одно гарний! – весело вигукнула дівчинка.

      – Га? Кхе! Гм-м… – відгукнувся він так само, як учора, і Полліанна знову радісно засміялася.

      Коли ж Полліанна, на третій день, знову поділилася з ним своїми думками про погоду, Той Джентльмен раптом зупинився.

      – Хто ви, моя дитино, і чому ви щодня заговорюєте до мене?

      – Я Полліанна Вітьєр, а ви мені видалися самотнім. Як славно, що ви зупинилися! Адже тепер, ми з вами познайомилися. Щоправда, я так і не знаю, як вас звати.

      – Ну, це вже, знаєте…

      Не закінчивши речення, Той Джентльмен рушив геть іще стрімкіше, ніж зазвичай.

      Полліанна подивилася йому вслід. Розчарована посмішка застигла на її личку.

      – Схоже, він навіть не зрозумів, що познайомилися ми лише наполовину. Я так і не дізналася його імені, – зніяковіло пробурмотіла вона собі під ніс.

      Сьогодні Полліанні доручили віднести місіс Сноу телячий холодець. Раз на тиждень, міс Поллі Гаррінґтон неодмінно відправляла місіс Сноу яке-небудь частування. Міс Поллі вважала своїм обов’язком допомагати їй, оскільки місіс Сноу була бідна і хвора, і вони належали до однієї церковної парафії. Власне,

Скачать книгу