Полліанна - Елінор Портер Шкільна бібліотека української та світової літератури

Скачать книгу

солярію свою ношу. Тоді перебралася на дах сама і ретельно причинила за собою вікно, пам’ятаючи про мух, які так багато всього переносять на своїх дивовижних лапках.

      Як же чудово! Пританцьовуючи з радощів, Полліанна з захватом вдихала прохолодне повітря. Злегка прогинаючись під її ногами, бляшаний дах дзвінко крякав, що неабияк розважало Полліанну. Вона навмисне, зо два-три рази, прогулялася туди й сюди балакучим дахом. Після задушливої спекотної кімнатки, особливо приємно було відчувати навколо себе нічну свіжість; а ризику зірватися з широкої, пласкої покрівлі, вона не вбачала. Нарешті дівчинка затишно згорнулася на котиковій перині, підклавши під голову подушку з другого мішка і накрившись третім, і налаштувалася засинати.

      – Як добре, що сітки на мої вікна так і не встановили, – блаженно пробелькотала вона, кліпаючи сонними очима на зірки, – інакше, я б ніколи не пізнала всієї цієї краси.

      Тим часом унизу, у своїй спальні, поруч з заскленою верандою, бліда від переляку міс Поллі гарячково натягувала на себе халат і взувала пантофлі. Вона вже встигла по телефону викликати Тімоті.

      – Мерщій сюди! І розбуди батька, – тремтячим голосом наказала вона. – Візьміть із собою ліхтарі. Хтось виліз на дах солярію. Напевно, видерся по решітці для плетистих троянд або ще якось. Тепер зловмисник може проникнути всередину будинку через слухове віконце. Двері на сходи з горища я замикала, але ви однаково покваптися!

      Невдовзі по тому, Полліанну, яка щойно поринула у солодкий сон розбудило різке світло ліхтаря і чиїсь зойки й вигуки. Злякано витріщивши очі, вона побачила перед собою Тімоті, що видерся на дах драбиною, а старий Том, саме пролазив з протилежного боку через вікно горища. У нього з-за спини визирала тітка Поллі.

      – Полліанно, як це розуміти? – вигукнула вона.

      Полліанна сіла, розгублено кліпаючи очима.

      – Містере старий Томе, тітонько Поллі! Чого ви? – промимрила вона сонно. – Ви не лякайтеся! У мене сухот немає. Я сплю просто неба тому, що у моїй кімнаті задуха. Але всі вікна зачинені, тітонько Поллі, ви не думайте – жодні мухи зарази у будинок не принесуть.

      Тімоті раптом зник, стрімко спустившись по сходах. Старий Том, віддав ліхтар міс Поллі й теж квапливо пішов за сином. Тітонька закусила губу, чекаючи, поки чоловіки заберуться геть. Потім, вона сказала:

      – Полліанно, подай мені оці речі, і негайно в будинок!

      – Що за нестерпна дитина! – стискаючи в руці ліхтар, вигукнула вона трохи згодом, коли Полліанна була вже в будинку.

      Після перебування на даху, повітря на горищі видалося Полліанні ще важчим, ніж раніше. Однак вона не нарікала, а тільки зітхнула судомно.

      Дійшовши до сходів, міс Поллі уривчастим голосом оголосила:

      – Полліанно, спатимеш у мене, в моєму ліжку. Завтра повинні доставити сітки. Але доки їх встановлять, я вважаю своїм обов’язком тримати тебе при собі і не спускати з тебе очей.

      У Полліанни від захвату перехопило подих.

      – У

Скачать книгу