LITMIR.BIZ

Скачать книгу

звів очі, і невидима постать, що все тримала мене за руку, звеліла розкритись могилам усього людства; і з кожної полився тьмяний фосфоричний посвіт тління, я зміг заглянути в найглибші склепи, побачити сповиті саванами останки, що лежали в сумній і поважній дрімоті серед хробаччя.

      Та леле! Справді заснулих було на багато мільйонів менше, ніж тих, що не спали зовсім, і я бачив кволе ворушіння, скорботний неспокій повсюди, і з глибини незліченних ям долинав печальний шелест убрань похованих. І серед тих, що начебто лежали спокійно, я бачив безліч таких, що більш або менш змінили невигідну застиглу позу, в якій їх поховано. Я все дивився й дивився, та ось голос промовив знову:

      – Хіба ж це… ох, хіба ж це видовище не крає серця?

      Та перше ніж я здобувся на відповідь, постать випустила мою руку, фосфоричний посвіт погас, і могили враз із силою закрились, а з глибини їх полинули розпачливі стогони: «Хіба ж це… ох, хіба ж це видовище не крає серця?»

      Такі от примари, являючись мені вночі, поширювали свій страхітний вплив і на денні години. Мої нерви були перенапружені, і я став жертвою невідчепного жаху. Я не наважувався відходити, чи від’їздити, чи взагалі віддалятись далеко від дому. Я боявся опинитися десь, де не буде нікого з тих, хто знав мою схильність до каталепсії, бо зі мною міг статися несподіваний напад, і мене тоді могли поховати раніше, ніж мій справжній стан буде з’ясовано. Я боявся звіритись турботам і відданості найщиріших друзів. Мене жахало, що й вони, коли мій каталептичний стан затягнеться далеко понад звичайну міру, можуть схилитися до думки, що я більш не прокинусь. Я дійшов до того, що боявся, чи не надокучив їм, завдаючи такого клопоту, настільки, що вони раді будуть визнати надміру тривалий напад достатньою причиною для того, щоб спекатись мене.

      Марно силкувались вони заспокоїти мене найурочистішими обіцянками. Я вимагав від них присягатися всім святим, що вони ні в якому разі не ховатимуть мене доти, поки розпад плоті зайде аж так далеко, що трупа вже не можна буде зберігати. І навіть тоді мій смертельний страх не могли збороти ніякі запевнення й умовляння. Я вдався до цілої низки хитромудрих застережних заходів. Поміж усього іншого, я наказав так переобладнати мій родинний склеп, щоб він легко відчинявся зсередини. Від найлегшого тиску на довгий важіль, що сягав далеко в гробницю, залізна брама розчинялася навстіж. Забезпечено й вільний доступ повітря та світла до склепу, поставлено й зручний посуд для їжі та води біля самої домовини, наготованої для мене. Домовину зсередини вимостили м’яко й тепло, а віко мало такий самий пристрій, як і двері, ще й пружини, прилаштовані так, що вони піднімали віко при найменшому порухові тіла. Крім усього цього, на стелі склепу підвішено великий дзвін, шворка від якого мала проходити крізь спеціальний отвір у домовину, а там бути прив’язаною до однієї з рук похованого. Та леле! Що важить людська передбачливість супроти Долі? Навіть усі ці хитромудрі пристрої не можуть порятувати від такого страхіття – поховання живцем – нещасливця,

Скачать книгу