LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Не закладайся з чортом на власну голову

      Оповідка з мораллю

      «Con tal que las costumbres de un autor, – пише дон Томас де Лос Торрес у передмові до своїх «Аматорських віршів», – sean puras у castas, importo muy poco que no sean igualmente severas sus obras», що нашою мовою означає просто: коли моральність автора чиста, не дуже важливо, яка мораль випливає з його книжки. Ми гадаємо, що тепер дон Томас перебуває в чистилищі за це твердження. І з погляду поетичної справедливості найрозумніше було б тримати його там, поки «Аматорські вірші» не перестануть друкуватись або остаточно заляжуть на полицях за браком читачів. Кожен літературний твір повинен мати мораль, і, що істотніше, літературні критики відкрили, що кожен літературний твір таки має мораль. Колись Філіпп Меланхтон написав коментар до «Батрахоміомахії» й довів, що намір автора був збудити відразу до чвар. П’єр Ла-Сен, ступивши трохи далі, показує, що той намір був виховати в молоді помірність у їжі й питті. Так само Якобус Гуго переконав себе, що під постаттю Енея Гомер мав на увазі Жана Кальвіна; під Антіноєм – Мартіна Лютера; під лотофагами – протестантів узагалі; а під гарпіями – голландців. Наші сучасні вчені не менш проникливі. Вони розкривають прихований зміст у «Допотопних людях», притчу в «Паугатані», нові погляди в «Щиглику» і трансценденталізм у «Мізинчику». Одне слово, доведено, що ніхто не може сісти й написати щось без дуже глибокого задуму. Таким чином автори звільняються від великого клопоту. Романістові, наприклад, не треба дбати про мораль у романі. Вона там буде – тобто десь та буде, тож хай та мораль разом з критиками самі дбають про себе.

      Коли настане відповідний час, усе, що автор мав на думці й чого він не мав на думці, буде виявлене, і в «Дайелі», і в «Хлопчині з Мену», разом з усім тим, що йому слід було мати на думці, й тим, що він явно хотів мати на думці, – й таким чином у кінці все вийде на яв.

      Тому нема ніяких слушних підстав у звинуваченні, висунутому проти мене деякими невігласами – що, мовляв, я не написав жодної моральної оповідки чи, точніше кажучи, оповідки з мораллю. Це не критики, яким судилось вивести мене в люди й розвинути мою моральність; ось у чому секрет. Мало-помалу «Північноамериканський щоквартальний трамтарарам» змусить їх соромитися своєї дурості. А тим часом, у робочому порядку, спростовуючи звинувачення проти мене, я пропоную читачам оцю невеселу історію – історію, цілком очевидну мораль якої годі заперечувати, оскільки кожен може прочитати ту мораль, надруковану великими літерами в заголовку. Я покладаюся на такий спосіб – куди мудріший, ніж у Лафонтена та інших, що відкладають ефект на останню хвилину і таким чином упихають його в самий хвіст своєї байки.

      «Defuncti injuriâ ne afficiantur» [11], – такий був закон на дванадцяти скрижалях, і «De mortuis nil nisi bonum» [12], – це чудове правило, навіть коли йдеться про метелика «мертва голова». І тому я не маю наміру ганити свого покійного приятеля Тобі Достоббіса. Правда, він був злий як собака і вмер теж по-собачому, але чи винен він був у своїх вадах? Адже їх породив один ґандж його матері. Вона сумлінно шмагала свого малого синка, бо, як жінка порядна, всі обов’язки

Скачать книгу