ТОП просматриваемых книг сайта:
Камiнна душа (збірник). Гнат Хоткевич
Читать онлайн.Название Камiнна душа (збірник)
Год выпуска 1911
isbn 978-966-03-5461-6, 978-966-03-5890-4
Автор произведения Гнат Хоткевич
Жанр Литература 20 века
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Фолио
– Він корнєє, корнєє, а ми не гонні. От ік би змора посіла. Та витак[6] си прове́ргли – а ту ті мрєч в очєх, а дух єк не зіпре у хавках.
І півгодини часом б’ється о. Василь, поки зрозуміє, що «загоріло дівчинишє, бо каглу завчєсу заткали».
– Коли ж то було?
– А сночі, їгомостику, сночі.
– Що це значить «сночі»?
– Та… ніби сночі, сночі, ади… Саме у завлєги…
І тому тепер, забачивши, що молодиці купою стали йому на дорозі й чекають, о. Василь хитрим способом хотів обминути ґаздинь, але вони посунули за ним. Тоді він узявся їх переконувати, що для цілого всесвіту буде ліпше, коли вони цю справу відложать на слідуючу неділю.
– Та ми нічо не маємо до рахунку, прошу їгомостя. Лиш тут онна молодичка… аби-сте були ласкаві приймити та й зговорити шос.
– Я не маю часу, я не маю часу. Бійтеся Бога, люди добрі! Ви вже харчували, а у мене ще й дрібки у роті не було.
– Та вже, їгомостику любенький та годний, вислухайте цесу молодицу. З далеких верхів тіцький світ ішла.
– Що ж там у неї пильне таке?
– Нехай сама вповіст, – і випихали Марусю наперед.
Зашарена, усміхнена, стояла вона напереді, перебираючи запаску пальцями, і дійсно, було на що залюбуватися.
О. Василь протирав очі зі здивовання.
– Ти?.. Що?.. Що то має значити? Що то за маскарада така? Звідки? Хто тебе вбрав? Геть мені скидай! Цю ж хвилю!
Але тут уже всі гуцулки зачинали говорити разом, вступалися навіть ґазди.
– А не майте серця на тото, їгомостику.
– Таку жінку Бог вам дав, шо маєте дєкувати опередь престолу.
Але о. Василь удавав дуже розсердженого. Пощо – і сам не знав. І потім, за обідом уже, їсть-їсть та й згадає.
– Я що? Я лиш о тім, що ти, певно, вже білих звірів маєш повно. Бо то ж треба знати – з кого брати, а з кого й ні.
А на другу неділю гуцулки, змовившися, принесли своїй їмості в дарунок геть цілий убір гуцульський. Одна дала унучі, друга постоли, файно поморщені та пофарбовані, треті зложилися на киптарик із сернини: давно вже киптарик цей лежить готовий у кушніра, та все не було покупця. Бо одно, що дорогий, а друге – що таки ні до чого: ніжне таке, дощу си боїт. А от їмості – саме таке.
І запаску, золотом перетикану, і фустку шовкову, а пацьорків то нанесли тілько, що «корову би стало прикрасити…».
Маруся аж не могла рішитися, чи приймити їй то все, чи ні.
– Любі мої… дорогі мої… Та за віщо ж то? Та чим же я відвдячитися годна?
– Бери, бери, Мухо, – то з доброго серця.
І молодиці пригадували, як Маруся власними руками нашила й нагаптувала багато всяких і воздухів, і сорочок на жертвеники, та на престоли, та на налої; не переставала й тепер постачати всього того, хоч наглої потреби вже в тім і не було.
– Се на будуче, – говорила, приносячи якесь нове покривальце. А тепер сиділа над якимось гаптованням до антимінса й плащаниці.
ІІ
Отак і йшло життя – в тоненькій якійсь гармонії.
Не
Відтак.