Щоденник наркомана - Алістер Кроулі Карта світу

Скачать книгу

мене вразили. «Цей стріляний горобець знав, як страшно бути при свідомості», – сказав я собі.

      Тож коли я зайшов до кафе, думаю, справжньою причиною, що привела мене сюди, було те, що я сподівався когось знайти і виговоритися. Люди думають, що говорити – ознака мислення. Переважно це не так; та з іншого боку, це машинальні хитрощі тіла, щоб зняти перевтому від мислення, подібно до того, як вправи для м’язів допомагають тілу тимчасово не відчувати свою вагу, біль, знесилення й усвідомлення неминучої загибелі.

      Бачите, які невеселі думки приходять до парубочої голови, навіть якщо він – улюбленець долі. Це хвороба цивілізації. Ми перебуваємо на перехідній стадії між ступором селянина й чимось іще не до кінця розвинутим.

      Я зайшов до кафе і сів за один з мармурових столиків. Мене відразу охопило радісне хвилювання – воно сильно нагадало мені Францію – ці дні дикої гри зі Смертю.

      Я не бачив жодної знайомої душі. Але принаймні двох чоловіків за сусіднім столиком я знав у лице. Усі знали цього сивого лютого вовка – чоловік, що був просто створений для битви, з високим чолом, яке вирізняло його з метушливого натовпу. Суперечливі елементи його натури завдали йому тяжкого удару. Його звали Джек Фордхем. У свої шістдесят він усе ще був найбільш жорстким і невблаганним з публіцистів. «Криваві ікла та кігті», – як казав Теннісон. Незважаючи на це він знаходив час писати чудову літературу, а його безкомпромісне протистояння зі світом не зіпсуло його стилю і мислення.

      Поруч із ним сидів нерішучий, добродушний, але працьовитий журналіст на ім’я Вернон Ґіббз. Він фактично самотужки наповнював матеріалом майже цілий тижневик – і робив це з року в рік, із різносторонньою вправністю майстра пера й машинальною наполегливістю знаряддя, яке завдяки щоденній практиці перетворилося на досконалу легкість.

      Хоч він загалом і не мав нічого проти, якесь природне чуття підказувало йому, що його справжнє призначення для чогось кращого. В результаті він систематично спивався, чим далі – тим більше.

      У лікарні я дізнався, що людське тіло на сімдесят п’ять відсотків складається з води; але у цьому разі, як у старій пісні, виглядало, що Ґіббз мав родинні зв’язки з Макферсоном, який мав сина,

      «Що дочку Ноя взяв

      І зіпсував потоп,

      Коли всю воду вихляв.

      Він так би і зробив,

      Я вірю в це почасти,

      Лиш аби там було

      Ґлен Лівету три частки».

      До кафе зайшов молодикуватий старий з тендітною фігурою, круглим, як картопля, носом, який дещо применшував його інакше помітну вроду, хоча й зіпсуту роками божевільних пристрастей. Його холодні сині очі були хитрі й недоброзичливі. Складалося враження, що це якесь бридке створіння піть-ми, яке прийшло з іншого світу, щоб грабувати і нищити все навколо. Слідом за ним шкандибав його шакал – здоровенне, надуте, огидне створіння, схоже на таргана, – у чорному, не почищеному, заплямованому й обшарпаному одязі, який до того ж на ньому не сидів. Його білизна була брудною,

Скачать книгу