Записки вільного мандрівника - Олександр Вікторович Адилін

Скачать книгу

зустрічаємо різних людей. Першими нашими сусідами були дівчата і хлопці, які напевно повертались додому після нічних гулянь і зайшли сюди щоб трохи посидіти, помилуватись прекрасним ранком і один-одним. Веселі, життєрадісні й що особливо порадувало не п’яні. Дівчата навіть не курили. Їх змінили заклопотані «дачники» і бабулі-воркотулі. Які постійно бурчали. То спідниці в дівчат закороткі, то наші велосипеди стоять неправильно.

      Прибуває наш «дизель» і ми вантажимось у вагони. Їдемо далі, знову міняються краєвиди та люди. О 11:15 сходимо не перон у Заболотті. Це наша кінцева зупинка, наступна уже в Білорусії. Сідаємо на двоколісних коней і рухаємось у село Тур.

      Година і ми на озері Дружби, воно ж Святе. Його площа 0,44 квадратних кілометра, максимальна глибина 16 метрів. Водойма невеличка, але дуже мальовнича. Забігаючи на перед скажу, це одне з найкращих озер на нашому шляху. Поласувавши лісовою малиною на берегах Святого вирушили далі.

      Ще за хвилин тридцять добрались до Турського. Це третє озеро Волині за площею, вона складає 12,36 кілометра квадратні. Друге Пулемецьке І перше Світязь. Вони мають 16,3 і 27,5 квадратних кілометрів, відповідно. Водойма Турівців – рай для рибалок. Берегова лінія в очереті. Проїхавши добрий шмат берега, знайшли лише одне місце придатне для купання. Плесо заросле, є декілька островів. Сітки тут не поставиш і це дуже добре. Вода надзвичайно чиста. Водорості, яких тут багато, виступають природним фільтром. Я наприклад пив воду прямо з озера. В прибережних очеретах багато риби, ми плавали, а вона нас і не дуже лякалась. Накупавшись досхочу, попоївши вирушаємо далі на село Гірники, біля якого є аж чотири озера.

      Рівно через дві години в’їжджаємо у село Жиричі. Заходимо у місцевий рай – кафе «Едем». П’ємо водичку, трохи перепочиваємо. Привітна дівчина бармен підказує нам дорогу на Прохід. Подолавши сім кілометрів проїжджаємо вищезгадане село і рухаємось по прямій до озера Радожичі.

      16:58 у Гірниках на перехресті їмо морозиво, ще трохи і ми на озері. За годинку знайшовши гарне місце, ставимо табір. Сьогодні ми тут заночуємо. Хоч до заходу сонця ще довго, далі вирішуємо не їхати. Дорога була не легкою. Майже постійно їхали по глибокому піску і лише в деяких селах було тверде покриття. Колеса провалюються, доводилось постійно крутити педалі. Трохи втомились. Тай озеро виявилось красивим, з дуже чистою водою. Чимось схоже на Світязь і водночас неповторне. То чому б не побути тут довше. Його площа 89 гектарів, а максимальна глибина 19 метрів.

      Хоч сьогодні понеділок відпочиваючих на берегах чимало. На дворі справжня літня спека, люди купаються, засмагають, грають у волейбол. Ми теж купаємось щоб змити дорожню втому і готуємо вечерю.

      Сьогодні у похідному меню м'ясо смажене на вогнищі. Замариноване по фірмовому рецепту, завдяки якому воно не тільки надзвичайно смачне, а ще й може подорожувати разом з вами без холодильника у будь-яку пору року до двох діб і не псуватись. А до м’яса

Скачать книгу