LITMIR.BIZ

Скачать книгу

слідами на снігу, що Білий Зуб не сидів там без діла. Коли Міт-Са розповів про все батькові, Сивий Бобер велів принести Білому Зубові м'яса. Він велів дати йому багато м'яса. І Білий Зуб, наївшися донесхочу, куняв коло вогню, цілком переконаний, що вірно розуміє людські закони.

      Згодом Білий Зуб дізнався про право власності і про свій обов'язок охороняти власність. Від охорони тіла свого господаря до охорони його майна був один крок, і він цей крок зробив. Те, що належало Сивому Боброві, треба було захищати проти всього світу. Ради цього можна було й кусати інших людей. Це ж було не тільки блюзнірство, а й великий ризик. Люди всемогутні, і собака їм не рівня. Проте Білий Зуб ставав з ними в бій віч-на-віч, завзятий і безстрашний. У нього обов'язок брав гору над боязню, і лиходії пересвідчувалися, що добро Сивого Бобра краще не займати.

      Білий Зуб швидко втямив, що злодійкуваті люди звичайно дуже полохливі і тікають за перших ознак тривоги. Білий Зуб також помітив, що скоро він зчиняв переполох, йому на поміч приходив Сивий Бобер. Білому Зубові було зрозуміло, що злодій боявся не його, а Сивого Бобра. Білий Зуб не гавкотом сповіщав про біду. Він ніколи не гавкав. Він просто кидався на непроханого гостя й хапав його зубами. А що він мав сувору вдачу й не водився з собачнею, то з нього був чудовий сторож. Сивий Бобер нахваляв його і розвивав у ньому цю рису, і зрештою лютий, невгамовний, дикий норов Білого Зуба став іще лихіший.

      Минали місяці, і договір між собакою й людиною дедалі міцнішав. Це був той самий давній договір, яким зв'язав себе з людиною перший вовк, що прийшов до її вогнища. І йдучи за прикладом усіх приручених вовків та диких собак, Білий Зуб з'ясував собі умови цієї угоди. Вони були прості. Він віддавав свою волю. Від людини діставав він їжу й вогонь, захист і приязнь. За те він стеріг добро свого господаря, боронив його тіло, працював на нього й повністю йому корився.

      Білий Зуб служив з обов'язку й страху, а не з любові. Він не знав, що таке любов. Йому ще ніколи не доводилося любити. Кайч стала далеким спогадом.

      Віддавшись людині, він не тільки забув пустелю і свій рід. Якби він знов зустрівся з Кайч, то, вірний договору, навіть ради неї не покинув би Сивого Бобра. Відданість людині була йому законом, вищим за любов до волі, до свого роду й до своєї матері.

      6

      Голод

      Наставала весна. Довга подорож Сивого Бобра скінчилася. Був квітень. Білому Зубові якраз минув рік, коли він повернувся до знайомого селища і Міт-Са зняв з нього збрую. Хоч Білий Зуб не дійшов ще повного розвитку, але після Ліп-Ліпа був найбільший серед своїх однолітків. Від батька-вовка і від Кайч він успадкував силу й зріст і завбільшки був уже з дорослого собаку. Але він ще як слід не сформувався. Тіло в нього було тонке, довгасте і більш жилаве, ніж м'ясисте. Шерсть він мав сіру, чисто вовчу, і на вигляд був справжній вовк. Домішка собачої крові, якою наділила його Кайч, не позначилася на ньому фізично, але характер його формувався не без її участі.

      Він блукав по селищу

Скачать книгу