Орлеанська діва - Вольтер Істини

Скачать книгу

1713 p. Лойола (Loyola Ignacio, 1491–1556) – засновник «Ордену Ісуса» (єзуїти), що ставив перед собою завдання – боротися з єресями та прагнув зміцнити папську владу.

      62

      Кібела (грецька міф.) – богиня Землі, дружина Кроноса, мати Зевса, Гери, Посейдона та деяких інших богів.

      63

      Тиляги – лати, панцир.

      64

      Натяк на перебування Вольтера в Англії від 1726 до 1729 p., коли він познайомився s багатьма видатними людьми.

      65

      Євфрат – річка в Maлій Азії, згадувана в найдавніших літературних пам’ятниках.

      66

      Бастард (bastard) – незаконна дитина, зокрема позашлюбна дитина владущих осіб, що визнана ними і має у визначенні бастард, як у своєрідному титулі, вказівку на знатність походження. Дюнуа називав себе в офіціальних документах «Bastard d’Orléans», бо був позашлюбним сином Людовіка, герцога Орлеанського.

      67

      Некромант (necromant) – той, що викликає духів, чарівник.

      68

      Інкуб – за народним повір’ям, демон, що одвідує деяких жінок.

      69

      Назон Публій Овідій (Publius Ovidius Naso, 43 р. до. н. е. – 7 р. н. е.) – римський поет. Йому належить, опрацювання стародавніх міфів у «Метаморфозах».

      70

      Європа – дочка фінікійського царя. За легендами, була вкрадена Зевсом і мала від нього дітей. Даная – дочка аргосського царя, кохана Зевса.

      71

      Аглая, Єфрозіна і Талія – за старогрецькою міфологією, дочки Вакха і Венери, що уособлюють собою радість життя.

      72

      Геба (грецька міф.) – богиня юності; була виночерпієм у богів.

      73

      До оповідань Гільома Ваде включено віршований епізод «Що подобається дамам» (Ce qui plait aux dames); його герой Роберт має стати чоловіком феї. Розгортання подій нагадує пригоду Дюнуа в замку Гермафродита.

      74

      Атропа, одна з трьох Парк, богинь долі, уривала нитку життя. Стікс – у старогрецькій міфології річка, якою душі померлих переправлялися в пекло.

      75

      Марк Аврелій (Marcus Aurelius, 121–180 н. е.) – римський імператор з 161 p.; філософ-стоїк, автор морально-філософського трактату «До самого себе», написаного у формі щоденника.

      76

      Тіт (Titus Flavius Vespasianus, 40–81 н. e.) – римський імператор з 79 p., ще за життя батька брав діяльну участь у керуванні державою; римські історики вихваляли його справедливість і піклування про підданців; після відомого вибуху Везувія, що зруйнував Помпею, зробив розпорядження про допомогу жителям, які врятувалися; йому приписують фразу: «Я втратив день», яку він нібито казав, якщо протягом дня не зробив доброго діла.

      77

      Катон старший (Cato Marcus Portius, II ст. до н. е.) на посту цензора боровся за чистоту римської моралі. Катон Утіцький – внук попереднього, відзначався доблестю і мужністю; зазнавши поразки у боротьбі з Цезарем, він укоротив собі віку.

      78

      Ціцерон (Cicero Marcus Tullius, 106 – 43 до н. е.) – видатний римський промовець і політичний діяч, боровся проти зловживань римських адміністраторів, обстоював принципи аристок

Скачать книгу