Записки патера Брауна = Father Brown’s Memories - Гілберт Кіт Честертон Видання з паралельним текстом

Скачать книгу

По суті, він повернувся, коли Прінґл відкрив книгу і зник.

      Вони знову помовчали. Потім професор зареготав. Так сміються люди, достатньо розумні, щоб не боятися принижень. Нарешті він сказав:

      – Я це заслужив. Справді, не помічав найближчих своїх помічників. Але погодьтеся – було чого злякатися! Зізнайтеся, невже вам жодного разу не стало моторошно від цієї книги?

      – Ну що ви! – замахав руками патер Браун. – Я відкрив її, як тільки побачив. Там лиш чисті сторінки. Розумієте, я не забобонний.

      Найгірший злочин у світі

      Патер Браун походжав картинною галереєю з таким виглядом, ніби прийшов сюди не для того, щоб дивитися на картини. Справді, вони його не цікавили, хоча загалом картини він дуже любив. Не те, щоб у цих дуже сучасних творах мистецтва було щось аморальне або негоже. Той, хто відроджував у собі язичницькі пристрасті, маніпулюючи поєднанням переривчастих спіралей, перевернутих конусів і розбитих циліндрів, за допомогою яких мистецтво майбутнього надихало чи спокушало людство, володів – треба віддати йому належне – легкозбудливим темпераментом. Річ у тім, що патер Браун чекав тут свою юну приятельку, котра обрала це безглузде місце відповідно до своїх більш футуристичних смаків.

      Юна приятелька була ще й юною родичкою, однією з небагатьох, котрі у нього були. Звали її Елізабет Фейн, або просто Бетті, і вона була донькою його сестри, котра вийшла свого часу заміж за благородного, але збіднілого сквайра. Позаяк сквайр цей був таким же мертвим, як і бідним, патер Браун був її опікуном, так само, як і сповідником, і в якомусь сенсі захисником, а заодно й рідним дядьком.

      Тепер він, втім, марно мружився на групу людей, що стояли в галереї, в пошуках знайомих каштанового волосся й світлого обличчя. Замість племінниці він побачив кількох знайомих і ще більше незнайомих йому людей, у тому числі кількох, із котрими, за химерністю смаку, він і не хотів би знайомитися.

      Серед людей, із котрими священик не був знайомий, але котрі тим не менш викликали його зацікавлення, був гнучкий, рухливий і дуже елегантний чоловік, схожий на іноземця завдяки своїй борідці клинцем, як у літнього ідальго, і темним волоссям, підстриженим так коротко, що вони здавалися чорною шапчиною, що щільно облягає череп. Серед тих, із ким священик знайомитися не хотів, була дуже пихата на вигляд особа в викличному червоному платті, з гривою жовтого волосся, занадто довгого, щоб назвати його стрижкою, але надто рідкого, щоб назвати його якось інакше. У персони було міцне, важке обличчя блідого, майже нездорового відтінку, і доста було їй поглянути на когось, як у того виникало відчуття, що на нього зиркає василіск. Вона тягла за собою на буксирі коротуна з великою бородою, дуже широким обличчям й овальними сонними очима. Дивився він цілком пристойно, якщо взагалі не спав, але бичача його шия (вигляд ззаду) здавалася, правду кажучи, дещо грубуватою.

      Патер Браун поглянув на червону леді, радіючи з того, що його племінниця нітрохи на неї не схожа. Потім він відвернувся і став озиратися

Скачать книгу