LITMIR.BIZ

Скачать книгу

пам’ятаю західне небо і дивний обрис скелі. Трейл стояв у тіні, обличчя його не було видно, але він усміхався, присягаюся, я бачив, як блищали його білі зуби. Ледве пес помітив Трейла, він одразу ж кинувся до нього і вибухнув шаленим, обуреним гавкотом, у якому настільки виразно звучала ненависть, що вона була швидше схожа на лайку. Нотаріус зіщулився і побіг по доріжці.

      Патер Браун дуже різко схопився на ноги.

      – Отже, його звинуватив собака? Викрив пес-віщун? А ви не помітили, чи літали в той час птахи і, головне, де – праворуч чи ліворуч? Чи розпитували ви авгурів, які принести жертви? Сподіваюся, ви розпанахали собаці живіт, щоб дослідити його нутрощі? Ось якими науковими методами користуєтеся ви, людці-язичники, коли вам спаде на гадку забрати у людини життя і чесне ім’я.

      Фінзах на мить втратив дар мови, а потім спитав:

      – Стривайте, про що це ви? Що я вам такого зробив?

      Браун злякано зиркнув на співрозмовника – так само перепуджено і винувато люди дивляться на стовп, наткнувшись на нього в темряві.

      – Не ображайтеся, – поросив він із непідробним смутком. – Даруйте, що я так накинувся на вас. Вибачте, будь ласка.

      Фінзах поглянув на священика з цікавістю.

      – Мені інколи здається, що найзагадковіша із загадок – ви, – зауважив він. – Та все ж зізнайтеся: нехай, на вашу думку, собака і непричетний до таємниці, але ж сама таємниця залишається. Не станете ж ви заперечувати, що в ту мить, коли пес вийшов на берег і завив, його господаря прикінчила якась невидима сила, яку нікому зі смертних недоступно ні виявити, ні навіть уявити. Щодо нотаріуса, то справа не тільки в собаці. Є й інші цікаві моменти. Він мені відразу ж не сподобався – верткий, солодкуватий, слизький тип. Й ось що я раптом запідозрив, спостерігаючи за його звичками. Як ви знаєте, і лікар, і поліціянти прибули дуже швидко: доктора Валантена завернули з півдороги, і він негайно зателефонував у поліцію. Крім цього, будинок стоїть на заґумінку, людей там небагато, і було неважко всіх обшукати. Й їх ретельно обшукали, але зброї не знайшли. Обнишпорили будинок, сад і берег – із таким же успіхом. Але ж заховати кинджал вбивці було майже так само важко, як сховатися самому.

      – Сховати кинджал… – повторив патер Браун киваючи. Він раптом дуже зацікавився.

      – Так ось, – провадив далі Фінзах, – я вже казав, що цей Трейл весь час поправляв то краватку, то шпильку в ній… особливо шпильку. Ця шпилька нагадує його самого – солідна і водночас старомодна. У неї вставлений камінчик – ви такі, мабуть, бачили – з кольоровими концентричними колами, схожий на око. Мене дратувало, що увага Трейла так сконцентрована на цьому камені. Здавалося, що він циклоп, а камінь – його око. Булавка була не тільки масивна, але і довга, і мені раптом здалося, чи не нервує він тому, що прикраса довша, ніж здається? Може, вона завдовжки з невеликий стилет?

      Священик задумливо кивнув.

      – Інших версій щодо знаряддя вбивства не було? – спитав він.

      – Була

Скачать книгу