LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Валантена він, мені здається, не любив тому, що і той служив у тропіках. Уже не знаю, чому, але так мені здається. У цій справі все загадкове. Замітка достатньо правдиво викладає всі обставини вбивства. Мене там не було, коли виявили труп, – ми з племінниками Дрюса якраз пішли на прогулян-ку й узяли з собою собаку, пам’ятаєте, того, про якого хотів вам розповісти. Але описано все дуже точно: пряма доріжка серед високих синіх квітів, нею прямує нотаріус у чорному костюмі та циліндрі, а над зеленою огорожею – руда голова секретаря. Рудого помітно здалеку, й якщо люди кажуть, що бачили його весь час, то це справді так. Цей секретар – кумедний тип: ніколи йому не сидиться на місці, вічно виконує чиюсь роботу. Ось і цього разу він підміняв садівника. Мені здається, що він американець. У нього американський погляд на життя, або підхід до справ, як кажуть у них в Америці.

      – Ну, а правник? – поцікавився священик.

      Фінзах відповів не відразу.

      – Трейл справив на мене якесь дивне враження, – промовив він набагато повільніше, ніж зазвичай. – У своєму бездоганному чорному костюмі він виглядає мало не фертиком, і все ж у ньому є щось старомодне. Навіщось відростив пишні бакенбарди, яких ніхто не бачив із часів королеви Вікторії. Обличчя в нього серйозне, тримається з гідністю, але іноді, ніби схаменувшись, раптом усміхнеться, блисне своїми білими зубами, й одразу всю його гідність немов корова язиком злизала. Тоді в ньому з’являється щось солодке. Може, він просто соромиться і тому весь час то смикає краватку, то поправляє шпильку в ній. До речі, вони такі ж гарні і незвичайні, як він сам. Якби я хоч когось міг… Та ні, який сенс гадати, це абсолютно безнадійно. Хто міг це зробити? Й як? Чудасія. Правда, за одним винятком, про який я і хотів розповісти. Собака знає.

      Патер Браун зітхнув і неуважно спитав:

      – Ви ж у них жили як приятель молодого Дональда? Він також ходив із вами на прогулянку?

      – Ні, – посміхнувшись, пояснив Фінзах. – Цей шибеник тільки під ранок ліг у ліжко, а прокинувся вже після нашого відходу. Я ходив на природу з його кузенами, молодими офіцерами з Індії. Ми базікали про різні дрібниці. Старший, здається, Герберт, дуже любить коней. Пам’ятаю, він весь час розповідав нам, як купив кобилу, і лаяв колишнього її власника. А його братик Гаррі все нарікав, що йому не пощастило в Монте-Карло. Згадую це лише для того, щоб ви збагнули, що розмова була найтривіальніша. Загадковим в нашій компанії був тільки собака.

      – А якої він породи? – зацікавився священик.

      – Такої ж, як і мій, – відповів Фінзах. – Я ж згадав усю цю історію, коли ви сказали, що не треба обожнювати собак. Це великий чорний мисливський пес. Його звуть Морок, і недарма, мені здається. Бо поведінка тварини ще темніша і загадковіша, ніж таємниця самого вбивства. Я вже вам розповідав, що обійстя Дрюса розкинулося біля моря. Ми пройшли берегом приблизно милю, а потім повернули назад і минули химерну гору, яку місцеві жителі називають Скелею Долі. Вона складається з двох великих каменів, причому

Скачать книгу