Iду до тебе в спогадах. Білі вірші - Людмила Васильевна Балдач

Скачать книгу

льской системе Ridero

      ДАХ ВСЕСВІТУ

           Така, несмілива краса мого села,

            зелених трав, небес блакить мене

            бентежить, в мені відроджує слова кохання,

            туман із білих хмар за мною стежить!

      Така несмілива краса мого села, вона

      вела мене дорогами життя, в дитинстві

            бавила казками…

            Тепло родини, хліба запах та наша

      біла хата то все від Благодаті!

      Така несмілива краса мого села,

            магічних верб на лузі так багато,

            гуляє сонце в полі де дозріває жито,

            а вітер гонить смуток, щоб весело

      було нам житии!

      Радію зустрічі з тобою моє село, дах

            Всесвіту мого, душею, серцем

            я з тобою, розквітну калиною рясною,

            я стану вічно при дорозі, з тобою

            розлучитьсь я не зможу!

      ПРО ТЕ ЩО МОВЧУ

            Про те що мовчу, про зраду твою,

            відголосок в мені до цього часу.

            Ти бачив, ти знав, як втомилась я

      від плачу!

      Гіркота залишилась на серці – напилась

      я досхочу!

      Про те що мовчу, печалі так забагато

            що ледве несу, ми зустрілись так

      ненадовго, дорога коротка випала нам!

      Втомились співати птахи пісня закінчилась

             на слові – розлука, моє життя туга та біль!

      Про те що мовчу, дощі заливають

      відлуння кохання, спогади яркі втопились

      в темні воді, мені жарко від холоду, я живу в

      дрімоті…

      Чується сміх вдалині долі-злодійки, що радіє

             моїй самоті!

                   Про те що мовчу…

      КОХАННЯ ПОМИРАЄ

            Мені так боляче від слів твоїх

      в пекельному вогні моя душа, ти не зміг,

            не захотів, залишив день без почуттів…

      Мені так боляче від слів твоїх

      і серце плаче тихо, пішов ти

      в далечінь, мене залишив, ти не зміг,

            не захотів, залишив ніч без почуттів…

      Мені так боляче від слів твоїх

      в очах стоїть світ без кольорів,

             уста печаль шепочуть, ти не зміг,

             не захотів, залишив час без почуттів…

      Мені так боляче від слів твоїх, в них холод

            зимових доріг, в них чорний колір, як та ніч,

            немов той ніж у спину…

      Мені так боляче від слів твоїх

      вони колючі, як той дріт, нещадно

      тіло обгортає, такий нестерпний біль —

             кохання помирає…

             ти не зміг, не захотів життя

             залишив без почуттів…

      НАДІЮ МАЮ

            Надію маю вернути кохання,

            чи відчуєш моє ти бажання,

            об’єднати наші шляхи, чи

      захочеш сказати – так!

      На мій погляд не зможеш

      відвести своїх очей, ніжно

      за руки візьмеш в спогади

      днів та ночей відведеш…

      Впадемо ми в хвилі кохання,

            згадаємо наші мрії, бажання…

            Ми забудемо пройдений шлях,

            минулі страждання, ми увійдемо

            в епоху кохання!

      ЗГАДАТИ ТЕБЕ

            Я так хочу тебе побачити знову, навесні чи в холодну погоду зимову, в літку червоних, стиглих вишень, в жовтні осінніх дощів золотих.

            Я не знаю чи зможу впізнати тебе, я не знаю чи зможу кохати тебе!

      Я так хочу тебе побачити знову, вдягнути із туману обнову, коси прикрасити вінком із обману, вийти

      в поле з тобою в оману!

      Я не знаю чи зможу зігріти тебе, я не знаю чи зможу забути тебе…

      Я так хочу тебе побачити знову, вдруге війти в річку прозору, з вітром піднятися в небо, заблукати з тобою  до рання,

Скачать книгу