ТОП просматриваемых книг сайта:
Замок Янгола. Сергій Оратовський
Читать онлайн.Название Замок Янгола
Год выпуска 0
isbn 9781387490592
Автор произведения Сергій Оратовський
Жанр Приключения: прочее
Издательство Мультимедийное издательство Стрельбицкого
…Тільки що на Воєводській брамі вже чотири рази продзенькав механічний годинник. Його між собою називали – «Когути». Не тому що голосним звуком нагадував півняче кукурікання, а тому що на ньому висіли довгі червоні шалики. Шалики були для краси і схожі вони на видране півняче пір’я. Це був єдиний заводний годинник із гирею в місті. З однією великою годинниковою стрілкою. Вона щойно накрила собою цифру «4». Починало сутеніти. До веж біля Воєводської брами під'їжджали невідомі вершники і транзитна карета. Охорона веж відразу ж напружилася, варта підняла в бік прибульців важкі заряджені свинцем мушкети. В цей момент над каретою візник пан Куба вивісив на довгому держаку піхотної піки – воєводський штандарт. Герб сивого чоловіка всередині. «Білий польовий намет з православним хрестом. Намет був перев'язаний яскраво кривавою смугою». Немов, тим шаликом з дзвінких «Когутів».
– А ну стій! Таємне слово, незнайомцю!? – крикнув вартовий крізь долоні з вежі і направив у бік делегації, що раптово з'явилася дуло важкого зарядженого мушкета. Його 20 грамова свинцева куля могла прошити відразу кількох коней…
… Перший вершник підняв руку з білою хусткою, відокремився від інших і став повільно наближатися до високих вартових веж. Незабаром до нього вибіг пан начальник самої варти – Казимир Рудий. Десятник у полегшених офіцерських обладунках і з гострим списом у руці. Він запитливо став вдивлятися в анемічне обличчя невідомого вершника. Той прибрав білу хустку, нахилився до начальника варти і дістав з-за пазухи на короткому ланцюжку срібного польського орла – символ королівської влади. Вершник швидко щось прошепотів на вухо пану Казимиру Рудому. У десятника якось відразу перекосилася його пихата фізіономія. Він крикнув своїм – мовляв, «відкривайте, ледарі, швидше! Дорогі господарі прибули до нас!». Охоронці Воєводської брами повідкладали в сторону зброю, стали тужитися й крутити скрипучі, дерев'яні барабани, на який намотувався довгий іржавий ланцюг. В'їздні ворота повільно піднімалися вгору.
– Королівська ревізія завітала до нас? Ге? – запитав один із вартових у пана начальника Казимира Рудого.
– Е, ні, бовдуре! Це наш пан воєвода Адам Кисіль, сам королівський комісар, прибув… Людина далеко не бідна. Кажуть, 60 сіл у нього за його чесною душею. Цілих три міста йому належить. Отакої! Кажуть, 50 тисяч золотом на рік має. Астрономічна сума! Сам король всієї нашої славетної Речі Посполитої не проти у нього запозичити… Так тепер нам доведеться…е… Відчиняй ворота, зачиняй ворота!.. Пороз'їжджаються тепер вони… Не до добра ця річ, коли в країні росте тінь смути і кривава війна, ось-ось прийде до нас з Лівобережжя…
…Тим часом, транзитна карета скрипнули колесами, проїхала