Зелена миля - Стівен Кінг

Скачать книгу

і з глибокою грудною кліткою, оброслий м’язами, куди не кинь оком. Йому видали найбільші джинси, які тільки знайшлися на складі, і все одно манжети штанів доходили йому тільки до середини пучкуватих, укритих шрамами литок. Сорочка відкривалася нижче грудей, а рукава закінчувалися десь на середині ліктів. Кепку він тримав у велетенській ручищі, але то було й на краще; на його лисій коричнево-червоній кулястій голові вона б скидалася на капелюшок мавпи катеринщика, тільки синій, а не червоний. Вигляд у Коффі був такий, наче він порве ланцюги, що його стримували, так само легко, як ви б розірвали стрічки на різдвяному подарунку, та коли б ви подивилися йому в обличчя, то зрозуміли б, що нічого подібного він не утне. Воно було не тупим (хоча так вважав Персі; мине зовсім небагато часу, і Персі почне кликати його ідьйотом), а розгубленим. Велетень усе розглядався навколо, наче не міг розібрати, де це він опинився. А може, навіть збагнути, хто він такий. Перше, про що я подумав, – він схожий на чорношкірого Самсона… тільки після того, як Даліла поголила йому голову, зробивши її гладенькою, мов її зрадлива ручка, і забрала в нього все найцікавіше.

      – Мрець іде! – трубно просурмив Персі, тягнучи людину-ведмедя за наручник, немов справді вірив, що може його зрушити, якщо раптом Коффі вирішить, що сам він іти більше не хоче. Гаррі не сказав нічого, тільки подивився збентежено. – Мрець…

      – Та годі тобі вже, – увірвав його я, сидячи на ліжку в камері, де мав оселитися Коффі. Я знав, що його ведуть, звісно. Зайшов, щоб привітати й узяти над ним нагляд, але я навіть не підозрював про його справдешні габарити, аж доки не побачив на власні очі. Персі нагородив мене поглядом, у якому ясно читалося, що всі вони знають, яке я мудило (усі, крім цього великого опудалища, ясний пень, яке тільки й знало, як ґвалтувати й мордувати малих дівчаток), але змовчав.

      Утрьох вони стали перед дверима камери, розсунутими на рейках. Я кивнув до Гаррі, й той сказав:

      – Начальнику, ти точно хочеш там з ним бути?

      Нечасто мені доводилося чути в голосі Гаррі Тервілліґера нервові нотки – він стояв зі мною пліч-о-пліч під час тюремних заколотів шість чи сім років тому й ні на мить не завагався, навіть коли поповзли чутки, що в когось із в’язнів може бути зброя. Але тієї миті Гаррі помітно нервувався.

      – Здорованю, в мене будуть із тобою неприємності? – спитав я, сидячи на ліжку й щосили напускаючи на себе бравий вигляд (той уретрит, про який я вже згадував, розгулявся ще не так сильно, як згодом, та все одно за відчуттями то була далеко не прогулянка на пляжі, можете мені повірити).

      Коффі звільна хитнув головою – вліво, вправо, знову до центру. Коли його очі зупинилися на мені, їх погляд більше не відривався.

      В одній руці Гаррі тримав планшетку з паперами на Коффі.

      – Дай йому, – розпорядився я. – Вклади в руку.

      Гаррі так і зробив. А великий бовван узяв, повільно, як сновида.

      – А зараз принеси мені, здорованю, – наказав я, і Коффі поніс, дзеленькаючи ланцюгами. Тільки щоб увійти до

Скачать книгу