Співдружність - Енн Патчетт

Скачать книгу

зараз година?

      Фікс поглянув на свій ручний годинник марки «Жерар Перего» – надто гарний, як на копа. Вже була за чверть четверта, на дві години більше, ніж можна було уявити собі навіть при найкращому відчутті часу.

      – Не може бути! То мені вже треба йти, – сказав Казенс. Він був упевнений, що пообіцяв Терезі повернутися не пізніше, ніж опівдні.

      Фікс кивнув:

      – Усім у цьому домі, крім моєї жінки та доньок, вже треба йти. А втім, спершу зроби для мене дещо: піди знайди новонароджену. Дізнайся, в кого вона. Якщо я зараз вийду з кухні, то всі кинуться базікати зі мною, і мені її до ночі не відшукати. Сходи ти, поглянь навколо, добре? Треба впевнитися, що хто-небудь сп’яну не залишив її десь на стільці саму.

      – Як же я дізнаюся, що то саме твоя дитина? – запитав Казенс. Йому спало на думку, що він так і не бачив дитини за всю вечірку, а дітей у цій юрбі ірландців, напевне, було чимало.

      – Бо вона зовсім нова, – відповів Фікс, і в його голосі почулися сталеві нотки роздратування, немовби Казенс був якимось ідіотом і мовби саме тому комусь доводилося ставати юристами, а не поліціянтами. – Вона вдягнена у святкове вбрання. Це її свято.

      Казенс просувався крізь юрбу гостей, що розступалася, щоб пропустити його, і відразу ж знову змикалася, проштовхуючи його уперед. У вітальні всі таці з їжею були порожні, не залишилося навіть крихти крекеру чи шматочка морквини. Балачки, музика та п’яні смішки зливалися в єдиний нерозбірливий гамір, з якого час від часу випадало кілька зрозумілих слів чи фраз: «Як потім з’ясувалося, він трахав її протягом усього часу, поки розмовляв». Десь далі по коридору якась жінка так голосно сміялася, що їй перехоплювало дух, і вигукувала: «Досить! Досить!» Казенс побачив дітей, безліч дітей, що виривали паперянки з ослаблених рук дорослих та допивали їхній вміст. Немовлят він не помітив. У кімнаті було дуже спекотно, а тому детективи вже познімали піджаки, відкривши оку службові револьвери, причеплені до пояса або сховані у наплічній кобурі під пахвою. Казенс подивувався, як він міг раніше не помітити, що половина учасників вечірки була озброєною. Крізь скляні відсувні двері він вийшов на галявину поза будинком та роззирнувся у світлі підвечірнього сонця, що заливало примістя Дауні, над яким у небі не було жодної хмаринки (над яким узагалі ніколи не було і не буде хмаринок). Він побачив свого приятеля священика, що стояв, мов стовп, тримаючи в обіймах молодшу сестру, неначе вони танцювали з нею так довго, що навіть заснули під час танцю. Чоловіки сиділи на садових стільцях та розмовляли; багато з них тримали на колінах жінок. Жінки – всі як одна – поскидали взуття та порвали панчохи. Ні в кого з них не було немовляти, не було його і на під’їзній доріжці до будинку. Казенс зайшов у гараж, увімкнув світло. Там на двох гаках висіла драбина, на полиці рядком, за розміром, стояли чистенькі банки з фарбою. Ще там були лопата, граблі, моток дроту, ящик з інструментами – все на своєму місці. По центру на чистій цементній підлозі красувався чистенький темно-синій «Пежо». У Фікса Кітінґа було менше дітей, кращий годинник, іноземна марка авто і набагато вродливіша дружина. До того ж він ще навіть не

Скачать книгу