LITMIR.BIZ

Скачать книгу

малий Драгонейр, виріс і перетворився на дорослого роздратованого чоловіка. «Невже всі діти, коли зростають, отак змінюються?» – чомусь подумав Андрійко і здригнувся від раптового доторку.

      – Все, все, – стурбовано погладила його по плечу поліцейська жінка. – Не лякайся. Все скінчилося. Ти пий, пий чайок-то. Он як тремтиш.

      Хлопець сидів на задньому сидінні патрульної автівки, обома руками тримаючи кришку термоса із запашним міцним чаєм. Поряд з ним лежав червоний каптан Святого Миколая. Пан Бруд в теплому спортивному костюмі незадоволено совався на передньому сидінні. Поліцейський чоловік складав протокол.

      – Н-ну, я йду, а там – покемон, а тут бачу – вони його б’ють, – і досі цокочучи зубами, вдесяте повторив невідомо для кого Андрійко.

      – Ти пий, пий чайок-то, – вдесяте повторила й поліцейська жінка, ласкаво зиркаючи на вкрай переляканого хлопця.

      – А чого ж ти сам туди поліз-то? А якби й тебе разом з покемоном твоїм побили? – запитально пробурмотів поліцейський чоловік, заповнюючи десятий, мабуть, аркуш протоколу.

      – Так Святий же Миколай… – жалісно шморгнув носом Андрійко. – Свято же. Подарунки.

      – Так! – раптом пожвавішав Біссаріон Іванович. – Подарунки! Звісно, що подарунки! Цілий лантух. Ці хулігани забрали в мене лантух з подарунками. От що їм треба було! А мені й невтямки!..

      – Який такий лантух?! – здивувався іззаду Андрійко. – Не було там жодного лантуха! А от посох був!

      – Який посох? – в один голос спитали поліцейські.

      – Так! Який такий посох? – приєднався до них і Біссаріон Іванович.

      – Ну, як же! – зовсім вже вразився Андрійко. – Ну, той… довгий такий… він ще блискавками стрілявся. Ледь мене не поцілив.

      – Посох? Блискавками стрілявся?

      – Та ні! Біссаріон Іванович з нього вистрілив. А я поряд був.

      В автівці настала тривала мовчанка. Пан Бруд дивним поглядом свердлив Андрійку з дзеркала заднього виду. Наче погляд і пан Бруд раптом окремо існувати стали. Аж моторошно.

      – Бідна дитина! – врешті решт, кахикнув Біссаріон Іванович. – Перехвилювався хлопчик. Дуже, дуже емоційна дитина.

      І потягнувся було до Андрійка своєю довгою, наче щупальце, рукою, аби погладити його по голові. Але той сіпнувся убік.

      – Ну, чого ви!? Чого ви брешете?! Чого не вірите? Адже був, був посох!..

      – Бідна дитина! – повторив пан Бруд. – Її додому терміново доставити треба. О! – зиркнув у віконце. – Вже й таксі моє приїхало. Тож я, з вашого дозволу…

      І, миттєво схопивши каптан, почав вибиратися з патрульної автівки.

      – Куди?! – вигукнув поліцейський чоловік. – А протокол? А матеріальні збитки у вигляді подарунків?

      – Ні, ні!.. Я жодних претензій ні до кого не маю. А збитки? Що збитки? В лантусі вже майже нічого й не було. Я всі подарунки вже майже й роздарував. А з подарунковою фірмою я сам розберуся. Не треба поважну фірму поліцією лякати. А хлопчика, – вигукнув він, вже ляскаючи дверцятами таксі, – додому, додому терміново треба!

      Жовта машина зірвалася з місця й зникла в холодному

Скачать книгу