Зоряні миті людства. Новели (збірник) - Стефан Цвейг

Скачать книгу

слова, слова, яких вони не розуміли, не могли і не хотіли зрозуміти. Його вважали за божевільного, за п’яного, коли він повідомив, що вже немає імператора, немає імператорської армії, Францію втрачено. Але мало-помалу від нього дізналися всю правду, приголомшливу новину, що прибиває до смерті. Ґруші стоїть блідий і тремтячи спирається на шаблю: він знає, що тепер починається мучеництво його життя. Але рішуче бере на себе невдячний тягар усієї провини. Підпорядкований, нерішучий підлеглий, що у величну секунду невидного вирішення долі, засвідчив свою неспроможність, тепер з огляду на близьку небезпеку знову став чоловіком і майже героєм. Він одразу збирає офіцерів і – зі сльозами гніву й жалоби в очах – виголошує коротку промову, в якій і виправдовує своє зволікання, і нарікає на нього. Мовчки слухають його офіцери, які ще вчора гнівались на нього. Кожен міг би звинуватити маршала і вихвалятися, що його думка була краща. Але ніхто не наважується на це і ніхто не хоче. Офіцери мовчать і мовчать. Несамовитий жаль скував їм вуста.

      І саме тоді, після втраченої миті, засвідчує Ґруші – тепер уже запізно – все своє військове мистецтво. Всі його великі чесноти, продуманість, енергійність, обачність і сумлінність проясніли, відколи він знову покладається на себе, а не на письмовий наказ. Обступлений з усіх боків уп’ятеро численнішим військом, він поміж ворогів веде – майстерний тактичний хід – своє військо назад, не втративши жодної гармати, жодної людини, і врятував Франції, врятував імператорові їхню останню армію. Але, коли повернувся, вже нема імператора, щоб подякувати йому, немає ворога, якому можна було б протиставити військо. Ґруші прийшов запізно, запізно назавжди, і, навіть коли ззовні його життя ще піднялося вгору і його призначили головнокомандувачем, пером Франції, і він на кожній посаді діяв мужньо та енергійно, вже ніщо не могло надолужити йому тієї миті, яка зробила його господарем долі, і до якої він не доріс.

      Отак страхітливо мстить велична мить, яка вкрай рідко трапляється в земному житті, тим, хто покликаний безпідставно, хто не вміє скористатися нею. Всі міщанські чесноти – обачність, слухняність, ревність і розважливість – усі вони безсило розплавились у жарі величної доленосної миті, яка завжди вимагає тільки геніїв і перетворює їх в образ, що лишається на роки. Вона зневажливо відтручує нерішучого і вогненними руками підносить тільки сміливого, цього іншого бога на землі – до небес героїзму.

      Марієнбадська елегія

Ґете між Карлсбадом і Веймаром, 5 вересня 1823 року

      5 вересня 1823 року по дорозі з Карлсбада на Еґер повільно котилася дорожня карета: ранок здригався вже по-осінньому холодний, неприязний вітер провівав поля з уже зібраним урожаєм, але над широкими краєвидами ще напиналося синє небо. У кареті сиділо троє чоловіків: фон Ґете, таємний радник великого герцога Саксонсько-Веймарського (саме отак, пишаючись, записували Ґете в списку пацієнтів у Карлсбаді) і двоє його вірних супутників: старий слуга Штадельман

Скачать книгу