LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      За коротким наказом Акули Додсона, який очолював це наступальне військове з’єднання, машиніст зліз додолу і відчепив локомотив і тендер. Потім Джон Великий Пес, видершись на купу вугілля, грайливо спрямував два револьвери на машиніста й кочегара і запропонував їм відігнати локомотив на п’ятдесят ярдів і чекати подальших вказівок.

      Акула Додсон і Боб Тідбол, гребуючи пропускати через дробарку таку бідну на золото породу, як пасажири, кинулися до багатих покладів поштового вагона. Вони виявили, що кур’єр свято вірить в те, що «Вечірній експрес» не набирає нічого небезпечнішого – чисту воду. Поки Боб вибивав цю хибну думку з його голови руків’ям свого шестизарядного кольта, Акула Додсон підкладав динаміт під сейф поштового вагона.

      Сейф вибухнув, видавши на-гора тридцять тисяч золотом і банкнотами. Цікаві пасажири повистромляли голови з вікон, придивляючись, чи не збирається бува на дощ.

      Провідник кинувся до мотузки дзвінка й смиконув її, але вона подалася без будь-якого опору й обвисла. Акула Додсон і Боб Тідбол, запхавши свою здобич у грубенький брезентовий мішок, вистрибнули з поштового вагона і побігли до локомотива, спотикаючись у своїх чоботях на високих підборах.

      Попри свій мовчазний гнів, машиніст обачливо скорився наказу і швидко відігнав локомотив від непорушних вагонів. Але перед тим, як це сталося, кур’єр-поштовик, прийшовши до тями після переконливих аргументів Боба Тідбола, вискочив зі свого вагона з вінчестером у руках і вніс вагомі корективи у гру. Містер Джон Великий Пес, сидячи на купі вугілля в тендері, ненароком пішов не з тієї карти, підставившись під кулю мішень, і кур’єр пристукнув його козирем. Діставши кулю точно проміж лопаток, індіанський лицар з великої дороги беркицьнувся на землю, збільшивши таким чином частку своїх компаньйонів у здобичі на одну шосту кожному.

      За дві милі від бака з водою машиністу наказали зупинитися.

      Грабіжники знахабніло помахали йому рукою на прощання і гайнули крутосхилом до густого лісу, що ріс обабіч залізничної колії. Через п’ять хвилин, продершись через гущавину чапаралю, вони вийшли на галявину, де стояли прив’язані до низько звисаючих гілок троє коней. Один з них чекав на Джона Великого Пса, якому вже ніколи не судилося їздити верхи ні вдень, ні вночі. Грабіжники зняли з нього сідло та вуздечки і відпустили на всі чотири сторони. Осідлавши двох інших коней і перекинувши мішок через луку на одному з них, швидко, але обережно подалися вони лісом, а потім – дикою пустельною ущелиною. Там кінь під Бобом Тідболом послизнувся на вкритому мохом камені і зламав передню ногу.

      Вони відразу ж пристрелили його пострілом у голову і сіли порадитись, як бути далі. Наразі вони перебували в безпеці завдяки пройденому ними заплутаному шляху, тож проблема часу перестала бути такою важливою. Від найпрудкішого поліцейського загону, що міг вирушити їм навздогін, їх відділяло багато миль і годин. Кінь Акули Додсона, зі звислою вуздечкою і арканом, що тягнувся по землі, часто і важко дихав, вдячно поскубуючи траву вздовж струмка, що протікав ущелиною. Боб Тідбол відкрив мішок, витягнув звідти повні жмені акуратних пачок банкнот і торбинку з золотом і розсміявся радісно, як дитина.

      – А що, старий розбійнику, – озвався він весело до Акули Додсона, – як ти казав, так все і сталося. Ти просто геній у фінансових справах і обламаєш роги кому завгодно в Арізоні.

      – Що нам робити і де ми дістанемо для тебе коня, Бобе? Ми не можемо затримуватися тут надовго. Ще й не розвидниться, як вони вже висітимуть у нас на хвості.

      – Не переймайся; я певен, що твій індіанський коник якийсь час зможе витримати і двох, – відповів життєрадісний Боб. – Долучимо до табуна першого ж коня, на якого надибаємо. Хай йому чорт, ну і здобич ми урвали! Якщо вірити позначкам на цих пачках, тут тридцять тисяч доларів – по п’ятнадцять тисяч кожному!

      – Це менше, ніж я сподівався, – сказав Акула Додсон, ледь копнувши пакунки носком свого чобота, а потім задумливо поглянувши на мокрі боки свого втомленого коня.

      – Друзяка Болівар геть стомився, – повільно мовив він. – Шкода, що твій гнідий зламав ногу.

      – І мені шкода, – простодушно сказав Боб. – Але тут уже нічим не зарадиш. Болівар – дужий кінь: він везтиме нас двох, доки ми не добудемо нових коней. Чорт, я оце розмірковую: як дивно, що ти, Акуло, східняк, ось так запросто приїхав сюди і показав нам, хлопцям із Заходу, що таке справжня відчайдушна авантюра. А ти, взагалі-то, з якої частини Сходу?

      – Зі штату Нью-Йорк, – відповів Акула Додсон, сідаючи на валун і пожовуючи гілочку. – Я народився на фермі в окрузі Ольстер. Мені було сімнадцять, коли я втік з дому. На Захід потрапив випадково. Йшов собі по дорозі з вузликом за плечима, прямуючи до Нью-Йорка. Я мав намір потрапити туди і загрібати багато грошви. Завжди вважав, що мені це під силу. Якось увечері я дістався до місця, де дорога розгалужувалася, і розгубився, не знаючи, який напрямок обрати. Півгодини я придивлявся і розмірковував, а потім пішов ліворуч. Тієї ж ночі я випадково набрів на циркову трупу, що мандрувала маленькими містечками з програмою «Дикий Захід», тож і подався на Захід разом з ними. Часто думаю, як склалося б моє

Скачать книгу