LITMIR.BIZ

Скачать книгу

увійшли до «Принца Альбера» і, швидко впоравшись із формальностями, піднялися на третій поверх.

      Номер готелю, який Антуан забронював для Богдана, на дверях мав цифру 308. Тимчасові апартаменти – у міру скромні. Але затишні й чисті. А для Лисиці це важливо. Він дуже любив чистоту. Саме такою була його квартира на Борщагівці – чиста й затишна.

      У номері помітив головні зручності: душ, телевізор і ліжко. Бо піддати тіло водним процедурам, віддатися глибокому сну й насолодитися якісним футболом – три кити Богданового світу. Такого стилю його життя. Отже, для повноцінного життя в Парижі Лисиця мав усе: при-тулок (готельний номер), при-в’язаність (улюблену роботу) і при-ятеля (мсьє Робера) – найголовніше для сучасного чоловіка. А Богдан саме такий. А щодо «справжнього чоловіка»… Лисиця любить жартувати, що у нього, цього «справжнього чоловіка», обов’язково мають бути три захоплення: автомобілі, футбол і жінки. Без варіантів. Змінюватися може тільки послідовність. Правда, про жінок Богдан явно перебирав. Його романи не можна назвати такими вже численними. Як і тривалими. Зате про футбол і автомобілі він був щирий. Футбол поглинав у необмежених кількостях, але тільки завжди високої якості. А без автомобіля не уявляв життя. Спочатку у нього була новенька «Ява-350». Потім – «ЗАЗ-968М», «ВАЗ-2105», «Фольксваген-Джетта». Зараз же роль його залізного коня виконував корейський седан «ДЭУ-Ланос». Нормальна машина. З’явився цей «красень» після того, як Лисицин підручник з лексикології французької мови отримав міжнародну премію Гронваля. Як же тоді Богдан стрибав від радості! І підручник відзначили, і нарешті завів собі нову, прямо з салону, машину. Нехай не престижну, не «круту тачку», але цілком пристойну. Яка не встромить ножа у спину в найнепотрібніший момент, вивернувши в бока колесо або передумавши заводитись. Таке в його «автомобільній» історії теж було.

      Богдан підійшов до вікна, зашторив і, повернувшись до Антуана, артистично й натхненно почав:

      Природа – це той храм, де від колон живих

      Неясні голоси почути часом можна.

      Там гаєм символів іде людина кожна,

      Їй нікуди тепер подітися від них.

      Антуан підхопив і так само, як і Богдан, натхненно й уміло, продовжив:

      Вони ж, немов гучні й протяжливі розкати,

      Утворюють один довершений рефрен,

      Розлогий, ніби ніч, і світлий, ніби день,

      Де злито кольори і звуки, й аромати[8].

      – Подобається Бодлер? – запитав Антуан і енергійно ляснув долонею об протягнуту долоню Богдана.

      – Знаю, ціную, шикарний, – утомлено відповів Богдан і почав розкладати речі.

      – Хороми не «царскія», явно не «Рітц»[9], – усміхаючись, погладив одвірки мсьє Робер.

      – Мене тут усе влаштовує, – тоном знавця відповів Богдан. – Не бачили ви ще смаленого вовка. Доводилося бувати в таких умовах… Не доведи Господи!

      – А може, все-таки у мене б зупинився? – спробував повернутися до наболілої теми

Скачать книгу