LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мене зараз бачив друзяка Бац, він би очам не повірив. Я заклопотаніший, аніж одноногий у змаганнях із роздачі копняків. Побачимося згодом.

      – Звісно, – сказав Сміттєбак, а тоді сором’язливо додав: – Дякую. Дякую тобі за все.

      – Мені не дякуй, – дружньо озвався Ллойд. – Дякуй йому.

      – Я дякую, – промовив Чувак-Сміттєбак. – Кожної ночі.

      Та він говорив сам до себе. Ллойд уже був на півдорозі до виходу – балакав із чоловіком, який приніс суп і бургер. Чувак-Сміттєбак спостерігав за ними захопленими очима, доки вони не зникли з поля зору, а тоді жадібно накинувся на їжу та наминав за обидві щоки, доки майже нічого не лишилось. І все було б гаразд, якби він не зиркнув у тарілку. Суп був томатний. Кольору крові.

      Він відсунув тарілку – апетит раптом зник. Так, легко було сказати Ллойду Генрейду, що він не хоче балакати про Пацана, а от перестати про це думати… геть інша справа.

      Посьорбуючи молоко, яке принесли разом з їжею, Сміттєбак підійшов до рулетки. Знічев’я він крутнув барабан і кинув на поле білу кульку. Вона прокотилася вздовж крайки, а тоді скотилася до секторів і заскакала між їхніх чарунок. Сміттєбак подумав про Пацана. Замислився над тим, чи прийде хтось, щоб провести його до кімнати, про яку говорив Ллойд. Подумав про Пацана. Тоді йому стало цікаво, який випаде сектор – чорний чи червоний… та в основному він думав про Пацана. Стрибуча кулька залетіла до однієї з чарунок і лишилася там. Барабан зупинився. Кулька лежала під зеленим подвійним нулем.

      Перемога за казино.

* * *

      Коли безхмарного, 80-градусного[43] дня вони виїхали з Ґолдена й рушили міжштатною магістраллю 70 просто до Скелястих гір, Пацан проміняв «Курс» на віскі «Ребел єлл». Одну пляшку він тримав у руці, а ще дві, акуратно запаковані в порожні картонки від молока, щоб не каталися й не розбилися, спочивали на горбику карданного вала. Пацан ковтав віскі, доганяв алкоголь «пепсі-колою» і щодуху горлав «срака-банька!», чи «я-ху-у!», чи «секс-машина!». Кілька разів він зауважив, що якби міг, то сцяв би «Єллом». Він спитав, чи вірить Сміттєбак у цю хуйню-муйню. Чувак-Сміттєбак був блідим од переляку, і похмілля від учорашніх трьох банок пива ще не минулося, одначе він сказав «так».

      На цих дорогах навіть Пацан не міг тримати відмітку спідометра на 90.[44] Він знизив швидкість до шістдесяти[45] і тихо крив дороги матюками. Та врешті просвітлів.

      – Надолужимо втрачене, щойно доберемося до Юти-Невади, Сміттєбаче. На рівнині ця лялечка літає на ста шістдесяти.[46] Віриш у цю хуйню-муйню?

      – Гарна машина, це точно, – озвався Сміттєбак, усміхнувшись, як хворий пес.

      – Ще б пак, блядь.

      Пацан ковтнув віскі. Догнав його колою. Щодуху крикнув «я-ху-у!»

      Сміттєбак похмуро дивився, як повз них миготить краєвид, залитий вранішнім сонцем. Магістраль прорізали просто крізь гори, тож іноді вони проминали величезні скелі. Скелі, що снилися Сміттєбаку тієї ночі. Чи відкриються в темряві червоні очі, коли на землю впаде ніч?

      Він здригнувся.

      Трохи згодом

Скачать книгу