LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на славу, – запевнив усіх Міка. – Їжа, розваги, площа цілих дев’ять ярдів[8]. Танцювальна студія виділила нам кількох студентів, які показуватимуть акробатичні номери, а клуб фехтування ставитиме різні сценки. Сподіваємось, що всі знайдуть час, щоб відвідати ярмарок разом зі своїми наставниками – у нашому коледжі такого не було вже, ну, принаймні відтоді, як я вступив сюди, тому хто знає, коли такий ярмарок відбувався востаннє.

      – Ще якісь запитання? – Кела не дуже зацікавила розповідь Міки. Джордан, якому, очевидно, теж було нудно, дістав судоку і взявся розв’язувати головоломку на коліні.

      – Добре. Тоді прошу вас знайти своїх наставників, і ми допоможемо вам обрати заняття, які ви б хотіли відвідувати, а також знайти ваші валізи і кімнати. – Кел кивнув, закликаючи учнів підходити до своїх наставників. Ден підвівся і, потягнувшись, глянув на Еббі, що вже пробиралася до Лари.

      Ліворуч, над каміном, висіла велика чорно-біла фотокартка чоловіка, що, за іронією долі, стояв на тому самому місці, де зараз був його знімок.

      Дену здалося, що він віддалено нагадував Кела – та ж ексклюзивна посмішка і навмисне скуйовджене волосся.

      – Деніел Кроуфорд?

      Ден здригнувся, відчувши на своїй шиї чийсь липкий подих. Обернувся і побачив, що той чорноволосий хлопець, який увесь час на нього витріщався, стоїть так близько, що вони ледь не торкаються плечима. Його подих віддавав зіпсованим сандвічем з тунцем.

      – Чим… чим можу допомогти? – затнувся Ден, коли помітив, що відступив на крок, а хлопець знову підійшов. Його очі, як відзначив про себе Ден, були не просто скляні, а пусті.

      – Деніел Кроуфорд. – Тепер це було не запитання, а ствердження.

      – Гм, так, це я. Як поживаєш?

      – Деніел Кроуфорд… Деніел Кроуфорд… – Хлопець безперестанку повторював його ім’я, щоразу голосніше, а в його голосі пробивалися пронизливі панічні та істеричні нотки. – Деніел Кроуфорд. ДЕНІЕЛ КРОУФОРД.

      Ден відсахнувся, наштовхнувся на крісло позаду і гепнувся так сильно, що аж зуби зацокотіли.

      – Господи, що за…

      Ця сцена привернула увагу присутніх, і ось у них уже з’явилися глядачі. Ден втискався в крісло, переконаний, що цей дивний хлопець зараз навалиться на нього.

      – Деніел Кроуфорд… Деніел Кроуфорд… Це ще не кінець. Деніел Кроуфорд, це ще не кінець, ще не…

      – Замовкни! ПРИПИНИ ПОВТОРЮВАТИ ЦЕ! – Ден сподівався, що його крик заглушить слова хлопця. На мить йому це вдалося. Хлопець замовк, посміхнувся якоюсь дивною сумною посмішкою і тихенько сказав:

      – Деніеле Кроуфорд, це ще не кінець. Час спливає, Деніеле, а кінця ще не видно. Забирайся, забирайся звідси негайно, йди, йди… – Він ухопився за голову і скривився.

      Крізь шум у кімнаті пробивався голос Кела. Він клацав пальцями…

      – Агов! – кричав Кел. – Агов! Дуґу! Годі! Отямся!

      А тоді, ніби у сповільненій зйомці, Ден побачив, як хлопець видерся на крісло, плечем розбив скло, прорвав москітну сітку і кинувся в осінню холоднечу.

Скачать книгу