LITMIR.BIZ

      Пролог

      То був карнавал світла, звуків і запахів, похилених, смугастих, як льодяники, наметів і сміху, що гарматними пострілами гримів по звивистих вуличках. На кожному кроці траплялись якісь цікавинки. На підвищенні чоловік вивергав полум’я. У повітрі повис важкий солодкавий запах тістечок і попкорну, він дражнив нюх, а тоді ставав геть нудотним. А в останньому наметі був чоловік із довгою бородою – він не обіцяв багатств або чудес і навіть не пропонував зазирнути в майбутнє. Ні. Чоловік в останньому наметі обіцяв те, чого маленький хлопчик прагнув понад усе на світі.

      Контроль.

      Роздiл № 1

      «Друзі, ви мені не повірите, – надрукував Ден і, глянувши на монітор, похитав головою. – Спеціаліст із керування пам’яттю? Невже такий і справді існує? Хай там як, просто перегляньте відео і скажіть, що ви про це думаєте!»

      Курсор кружляв навколо останнього речення – воно видавало його розпач. Начхати. Ден справді вже почав втрачати надію. Три останніх повідомлення залишились без відповіді, і він уже почав сумніватися, чи Еббі з Джорданом взагалі їх читають.

      Він натиснув «Відправити».

      Тоді відсунувся від столу і покрутив шиєю, прислухаючись до хрускоту в хребті. Закрив ноутбук – може, занадто різко, – підвівся і запхав його до наплічника поміж книжок і паперів. Щойно він усе поскладав, як продзвенів дзвоник, і він вийшов з бібліотеки в коридор.

      Учні рухалися довгою колоною. Ден помітив кількох однокласників з курсу математичних обчислень, і вони помахали йому, коли він підійшов до їхніх шафок. Міссі, невеличка брюнетка із розсипом веснянок на носі, прикрасила двері своєї шафки всіма наліпками і листівками з «Доктора Хто», які їй тільки вдалося знайти.

      Високий довготелесий хлопець на ім’я Тарік витягав книжки із сусідньої шафки, а біля нього стояв найнижчий хлопець серед усіх дванадцятикласників, Беккет.

      – Привіт, Дене, – привіталася Міссі. – Нам бракувало тебе у їдальні. Куди ти подівся?

      – А, та я ходив до бібліотеки, – відповів Ден. – Мав закінчити дещо з літератури.

      – Боже, вам доводиться так багато готуватися до тих уроків, – сказав Бекетт. – Я радий, що в мене тільки англійська.

      – Отож, Дене, коли ти підійшов, ми якраз говорили про «Макбета». Плануєш іти?

      – Я чув, що постановка просто чудова, – додав Тарік, з брязкотом зачиняючи свою шафку.

      – Я навіть не знав, що у нас будуть ставити «Макбета», – зізнався Ден. – Це що, якийсь драмгурток?

      – Так, і там буде Енні Сі. От тобі й вагома причина, щоб піти. – Беккет лукаво посміхнувся до хлопців, Ден мимовільно посміхнувся у відповідь, і всі четверо рушили коридором. Ден не міг пригадати, які наступні уроки були у його однокласників, проте, хоча насправді у бібліотеці він нічого не вчив, зараз він підіймався на другий поверх на заняття з літератури. Не те щоб це був його улюблений предмет, та Еббі прочитала більшість програмних книжок і зазвичай розповідала йому короткий зміст, полегшуючи його роботу.

      – Я кажу, що треба йти, – сказав Тарік. Він носив на три розміри більшого светра й обтислі штани. Через це він був схожий на кумедні статуетки з великою головою і маленьким тілом. – Дене, ходи з нами. Може, мені вдасться дістати нам безкоштовні квитки, я знайомий із головним техніком.

      – Не знаю, я ніколи особливо не цікавився «Макбетом». Мабуть, це трохи занадто для таких людей з ОКР[1], як я, – випалив Ден, енергійно витираючи невидиму пляму на рукаві.

      Міссі й Тарік втупились у нього здивованими поглядами.

      – Ну, знаєте? – ніяково посміхнувся він. – Згинь, проклята плямо?

      – А, це з п’єси? – запитав Тарік.

      – Так, це… Це один з найвідоміших рядків. – Ден насупився. Еббі з Джорданом одразу б зрозуміли. Хіба читання «Макбета» не було обов’язковим для всіх учнів? – Ну, тоді побачимось пізніше.

      Ден відділився від гурту і пішов нагору. Вийняв з кишені телефон і швиденько надіслав повідомлення Джордану та Еббі: «Тут ніхто не розуміє моїх жартів. Рятуйте!» Двадцять хвилин по тому, коли він нудьгував на уроці, Джордан усе ще нічого не відповів, а Еббі надіслала стримане «Ха-ха-ха».

      Що сталося? Куди поділися його друзі? Не схоже, щоб вони були аж такі зайняті… Ще минулого тижня Джордан переписувався з ним у Facebook і розказував, які нудні у нього уроки. Він казав, що після літніх підготовчих курсів у Нью-Гемпширському коледжі в навчальній програмі для нього немає нічого складного. Ден поспівчував йому, але,

Скачать книгу