LITMIR.BIZ

Скачать книгу

разів їла з ними разом із Ґеральтом. Тому я знаю, наскільки абсурдними бували їхні розмови.

* * *

      Кухнею, полохливо ступаючи пазуристими лапами, ходили дві курки, чорна й ряба. Глипаючи на компанію, що снідала, курки дзьобали крихти з підлоги.

      Компанія, як і щоранку, зібралася в палацовій кухні. Кухмістр їх любив, не зрозуміло чому, тому завжди мав для них щось смачненьке.

      Сьогодні були яєчня, журек, тушені баклажани, паштет із кролика, половина гуски й біла ковбаса з буряком, а до того – ще й величенький круг козячого сиру. Усі їли жваво й мовчки, окрім Ангулеми, яка базікала.

      – А я вам кажу: створимо тут бордель. Коли вже зробимо, що маємо зробити, повернемося сюди й створимо будинок розпусти. Я вже й місце пригледіла. Тут усе є. Самих тільки цирулень нарахувала дев’ять, а аптек – вісім. А бордель лише один, та ще й паршивий, срань одна, так скажу, а не бордель. Ніякої конкуренції. А ми закладемо бардак розкішний. Купимо двоповерховий будиночок із садком…

      – Ангулемо, змилуйся.

      – …винятково для шанованих клієнтів. Я буду бордель-маман. Кажу вам, великі гроші підіймемо й заживемо, як якісь пани. А врешті-решт виберуть мене райчинею, то тоді я вам напевне не дам згинути, бо як виберуть мене, то я виберу й вас, і ви озирнутися не встигнете…

      – Ангулемо, ми ж попросили. На, з’їж хлібчик із паштетом.

      Хвилинку було тихо.

      – На що ти зараз полюєш, Ґеральте? Важка робота?

      – Наочні свідки, – відьмак підняв очі над тарілкою, – дають супротивні описи. Тому це або пришкірник, – а значить, досить важка робота, – або деліхон, і тоді середня за важкістю, або нарепік, і тоді середня за легкістю. А може виявитися й так, що робота буде аж занадто легкою, бо останнього разу потвору бачили ще до Ламмасу минулого року. Могла вона піти з Померолю за сім гір.

      – Чого я їй і зичу, – сказала Фрінгілла, обгризаючи гусячу кістку.

      – А що там, – запитав відьмак, – у Любистка? Я не бачив його так давно, що всі відомості про нього черпаю з пасквілів, які співають у місті.

      – Ми не в кращій ситуації, – усміхнувся стиснутими губами Регіс. – Знаємо лише, що наш поет у стосунках із пані княгинею Анарієттою настільки близьких, що дозволяє собі щодо неї – і навіть при свідках – досить фамільярний cognomen.[47] Зве її Ласочкою.

      – А й цільно то він! – промовила з повним ротом Ангулема. – У тої пані княгині й справді якийсь ласоччин ніс. Не кажучи вже про зуби.

      – Ніхто не досконалий, – примружила очі Фрінгілла.

      – Свята правда.

      Кури, чорна й ряба, роззухвалилися настільки, що почали дзьобати чоботи Мільви. Лучниця нагнала їх замашистим копняком, вилаялася.

      Ґеральт придивлявся до неї вже досить давно. А тепер наважився.

      – Маріє, – сказав серйозно, майже суворо. – Я знаю, що наші бесіди важко віднести до поважних, а жарти – до вишуканих. Але ти не мусиш демонструвати нам настільки кислу міну. Чи щось сталося?

      – Напевне, що сталося, – сказала Ангулема. Ґеральт суворо глянув на неї. Запізно.

      – Та

Скачать книгу